Прийшли як гості – пішли друзями…

Чим зайняті студенти у позалекційний час? Читають, дивляться телевізор, ходять до клубів? Частина, можливо, так і робить, але є ми ще й група ініціативних молодих людей, студентів спеціальностей ”Психологія”, „Дефектологія” та „Клінічна психологія” Дніпропетровського національного університету, які вже почали працювати за своїм майбутнім професійним спрямуванням. Ми маємо невичерпне бажання набувати професійних навичок вже зараз, під час навчання в університеті, і в нас є достатній потенціал для того, щоб допомагати тим, хто потребує допомоги. А безпосередню можливість для цього нам надає Центр соціальних ініціатив та волонтерства – громадське об’єднання в структурі Дніпропетровського національного університету, яке існує вже четвертий рік і є інноваційним та значущим за своїми напрямками соціально-педагогічної діяльності. Справами Центру займаються творчі люди з числа викладачів і студентів ДНУ – заступник декана з організаційно-виховної роботи Зоя Петрівна Бондаренко, доцент кафедри педагогіки та психології Вікторія Іванівна Лазаренко, студентка 5 курсу Юлія Костянтинова, студентка 3 курсу та член студради факультету Катя Гопайца. На базі Центру створена волонтерська школа, яка здійснює добір і навчання студентів, які б хотіли професійно працювати в цьому напрямку.

Чим же вона приваблива для нас і чому до неї ходять не всі? На мою думку, школа є основою для навчання волонтерській роботі молоді і має оптимальні умови для творчого розвитку особистості, формування соціально-громадського досвіду. Сюди прийшов саме той, хто вже остаточно визначився зі своїм покликанням працювати з дітьми, що позбавлені батьківської опіки. Наша діяльність у соціальному секторі Центру проходить плідно: крім щотижневих теоретичних занять у школі волонтерів, ми з радістю відвідуємо ті дитячі установи, якими опікується наш університет, – дитячий будинок №1 у Дніпропетровську та притулок „Надія” Жовтневого району міста.

Проте на цьому обсяг нашої роботи не закінчується. Так, у листопаді відбувся візит волонтерської групи до іншого закладу – дитячого будинку №1 „Сім’я” Дніпропетровського району нашого міста. Ми були першими студентами, що приїхали до дітлахів з певною ціллю конкретного, глибокого спілкування, тому спочатку відчувалися страх і хвилювання. Та боязко було не лише вихованцям дитячого будинку, а й нашій групі – нові люди, нові ситуації, зовсім інше сприйняття. Якщо діти, що проживають в дитячому будинку №1 на Тополиній, звикли до гостей і добрих благодійників, то для цих все відбувалося по-іншому. Візит став незвичним ще й тому, що з нами був депутат Дніпропетровської районної ради Ю.В. Соколов, який вболіває за долю дітей-сиріт. Саме він приїздив до нас з проханням відвідати цей будинок.

Враження, які ми отримали після поїздки до дитбудинку, надзвичайні. Хочу зламати стереотипи про те, що діти з дитячого будинку – це обірванці, які ходять у рваних штанях і не мають що попоїсти. Це вже давно в минулому, і зараз вони мають можливість добре розвиватися як фізично, так і психологічно. Вже краще познайомившись з дітьми в неофіційній обстановці, я зрозуміла, що вони дуже люблять навчатися: крім уроків відвідують безліч гуртків і секцій, самостійно працюють, а на додаток ще встигають гратися зі своїми друзями. Таким чином вони намагаються заповнити пустоту, що залишилась від втрати батьків. Звичайно, у них є вихователі, але їх так мало, а дітей так багато, що турботи і уваги на всіх не вистачає. Тому наша волонтерська група має за мету виправити цей недолік, подарувавши часточку своєї любові малечам. Ми плануємо постійно відвідувати дитячий будинок, грати і спілкуватись з вихованцями. Якщо це в наших силах, то чому ж цього не зробити?!

Проте, погодьтеся, що не можна відразу “з корабля на бал”. Має бути якийсь підхід і система – спочатку знайомство, а потім уже дружба. Своє перше привітання ми організували у формі святкового концерту з іграми та подарунками. Хвилювалися всі – студенти, які проводили концерт, діти, щоб не зробити нічого поганого і не віджахнути гостей, вихователі, які намагались показати своїх дітей з найкращого боку. Так, ми пережили напружені хвилини! Проте усміхнені і щасливі обличчя хазяїв показали нам, що всі вони раді нашому візиту й задоволені святковим вечором. Закінчивши офіційну частину, ми розійшлися по групах, і розпочалось особисте знайомство з кожним вихованцем окремо. Ось саме тоді сторожкість і була знята: діти зрозуміли, що до них прийшли з добротою та любов’ю, не маючи наміру скривдити. Було приємно спостерігати, як наші нові друзі відкривали нам свої серця, усією своєю поведінкою ніби давали згоду, щоб до них приходили знову. А один хлопчик навіть подарував мені фігурку з паперу, що зробив самостійно. Мене це дуже вразило, бо він мене зовсім не знав, а вже довіряв, і можу вам сказати, що це приємно. Діти є дуже вразливими і не варто їх ображати і обманювати, бо вони на те не заслуговують!

Зрозуміло, друзями за один вечір стати не можна, але перший крок уже зроблено і бар’єр прибрано. Ще декілька дітей стали щасливішими, а саме це і є метою нашої волонтерської роботи, тепер це наше життя – діти стали часточкою і нашого життя!

Інформаційно-аналітичне агентство
Дніпровського національного університету