У ДНУ відкрили меморіал загиблому випускнику-журналісту

6 грудня 2016 року в Дніпровському національному університеті імені Олеся Гончара урочисто відкрили меморіал загиблому воїну АТО Олександру Чернікову, випускнику факультету систем та засобів масової комунікації, який загинув 22 січня 2015 року в боях під Авдіївкою.

Церемонія відкриття меморіалу зібрала родичів, близьких друзів, бойових товаришів, викладачів та нинішніх студентів факультету. Товариші-журналісти з 9 каналу міста Дніпра, де свого часу працював Олександр, підготували відеоролик у пам'ять про загиблого колегу. На світлинах, представлених друзями Олександра – незабутня посмішка веселого та життєрадісного випускника нашого факультету.

Декан факультету систем та засобів масової комунікації, професор Володимир Демченко, відкриваючи церемонію, зазначив: «Олександр був не просто відомим та шанованим журналістом – він не міг залишатися осторонь подій, що відбувалися в країні, за власним бажанням пішов на фронт, героїчно загинув, захищаючи Вітчизну».

Проректор з науково-педагогічної роботи у сфері гуманітарної освіти та виховання молоді ДНУ, професор Валентин Іваненко наголосив на тому, що день відкриття меморіалу символічно припав на День збройних сил України. На його думку, зараз народжується нове українське суспільство, що особливо відчуває значення таких понять, як героїзм, Батьківщина, патріотизм. Університет активно бере участь у волонтерському русі, допомагаючи справжнім героям.

Також згадували Олександра Чернікова його бойові побратими. Михайло Новиков поділився своїми спогадами: «Для мене Саня Черніков був людиною, яку сміливо можна назвати героєм. Це була людина чесна, відважна, смілива і надійна. Коли у січні 2015 року ми їхали під Авдіївку і знали, що там відбувається, було досить тривожно. Але дізнавшись, що наводчиком на мою машину призначили Олександра, я заспокоївся. Олександр був людиною надійною, завжди виконував свій обов’язок, робив те, що повинен, і значно більше. Ми мали багато спільного і хотіли спілкуватися вже у мирному житті, але, на жаль, не сталося».

Викладацький колектив факультету згадував про колишнього студента: відповідального, ініціативного, готового прийти на допомогу. Лілія Темченко, доцент факультету систем і засобів масової комунікації, викладач, яка навчала Олександра у студентські роки: «Нас сьогодні об’єднала сумна подія. Те, що сталося, запеклося рубцем, кровоточить досі. Олександр не залишився осторонь біди країни. Слоган ВДВ: «Ніхто, крім нас» став його життєвим орієнтиром. Ми вдячні усім, хто долучився до справи увічнення пам’яті Олександра».

Організатор створення меморіальної дошки на рідному факультеті – колишній одногрупник та товариш Михайло Іванов: «Саша Черніков – позитив, людина, з яким неможливо було не потоваришувати, з яким неможливо було сваритися, чогось не поділити, і, незважаючи на те, що він твердо стояв на своїх позиціях, був людиною дуже доброю і готовою чути думку інших. У нього було дуже багато знайомих, не тільки серед одногрупників або людей, з якими він працював, а взагалі з якими йому доводилося зустрічатися. Можна сказати, такий феномен був, що він заводив друзів з першої ж зустрічі. Востаннє ми бачилися під час ротації взимку 2015 року перед тим, як вони поїхали в Авдіївку. Потім ми були на телефонному зв’язку, але він погіршувався, а згодом зв’язок і з ним взагалі перервався.

Можливо, його характеру не вистачало гартування, тому він вирішив піти в армію і потрапив до десантних військ, відслужив там. Коли почалася війна, його мобілізували, і з першою ж хвилею мобілізації він пішов у свою 25 повітряно-десантну бригаду. Звісно, війна «перемелює» людей, психологічно від неї важко відходити. Звісно, у всіх це було, але в ті моменти, коли ми з ним спілкувалися, Саша не втрачав оптимізму і позитивного погляду на світ. Він так само спілкувався з усіма друзями і не був зациклений на війні. Саша розумів, що все це робиться тільки для того, щоб відвоювати нам право нормально жити в нашій країні», – згадує Михайло.

Друзі загиблого бійця згадують, що рішення Олександра Чернікова піти в армію було несподіваним для всіх. Він закінчив вищий навчальний заклад, мав хорошу роботу та створив чудову родину. Найкращий друг Олександра, його одногрупник та сусід по парті Антон Рудаков згадує: «Всі предмети давалися йому дуже легко, багато читав та цікавився усім. Любив читати історії та розповіді про Другу світову війну. Ми з ним дуже багато часу проводили разом, майже не розлучалися: разом готувалися до іспитів, заліків, проводили вільний час. Згодом ми навіть разом працювали багато років на 9 каналі, потім разом працювали у Києві. Я у своєму житті не пам’ятаю більше таких світлих та добрих людей, як Саша. Він завжди вважав, що справжній чоловік має відслужити в армії, тому прийняв таке рішення після закінчення університету. На питання нашого друга Олександра Курбатова про те, чому він вирішив піти до армій, він коротко відповів: «Якщо не я, то хто?»»

Університет подарував Олександрові справжніх друзів, одна з яких Інеса Мартинова тепло згадувала Сашу: «Він дуже здивував нас, коли вирішив піти до армії, але був переконаний, що так треба. Ми всі просили його не йти на фронт, адже у нього ось-ось мала народитися донька. Знаєте, коли ми востаннє зустрічалися з ним у день його народження, 1 листопада 2014 року, то він мав інший запах. Мабуть, це був страшний запах війни, який я більше ніколи і ніде не відчувала. Після армії він став лаконічним та стриманим, чоловіком у повному розумінні цього слова, воїном. Сашко був душею компанії: там де він, – там завжди весело. У повідомленнях із зони антитерористичної операції зажди нам писав: «У нас все добре, веселимося». Оберігав нас усіх і не хотів, щоб ми знали про те, що переживав там він».

Олександр назавжди залишиться у наших серцях та пам’яті. До меморіалу, встановленого у першому корпусі ДНУ, додали його фото. Згідно з Указом Президента №367/2015, наш герой посмертно отримав орден «За мужність» ІІІ ступеня. Про його подвиг пам’ятають в рідному місті: біля станції метро «Метробудівників» у Дніпрі знаходиться вже перейменована вулиця на честь Олександра Чернікова. Також боєць посмертно відзначений найвищою нагородою університету «За вірну службу ДНУ».