Марія Матіос у Дніпрі: «Письменник має говорити правду»

У Дніпровському національному університеті імені Олеся Гончара відбулася творча зустріч із видатною українською письменницею Марією Матіос. На зустріч з улюбленою авторкою завітали не лише десятки студентів-філологів, а й члени регіональної філії Національної спілки письменників України, наукові співробітники Музею «Літературне Придніпров’я» та наукової бібліотеки ДНУ.

До нашого міста Марія Матіос приїхала в рамках Всеукраїнського театрального фестивалю «Феєрія Дніпра», де була почесною гостею на виставі «Солодка Даруся» (за її однойменним романом). Ця знакова постановка Івано-Франківського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. І.Франка десять років з аншлагами проходить не лише в Україні, а й за кордоном.

Цей перший візит Марії Матіос до нашого міста, як справедливо зазначила декан факультету української й іноземної філології та мистецтвознавства ДНУ Ірина Степанівна Попова, був по-справжньому очікуваною подією й для колективу Дніпровського національного університету. Адже творчість письменниці – лауреатки Національної премії України ім. Т.Шевченка, володарки ордену княгині Ольги ІІІ ступеня, відомого політика і громадського діяча в нашому університеті, безсумнівно, знають, люблять, досліджують.

Саме тому університетській публіці було так цікаво поспілкуватися з гостею. Зустріч проходила в невимушеній атмосфері щирої та довірливої розмови. Як зізналася сама авторка, в дніпровської молоді вона хотіла дізнатися, як нинішнє студентство сприймає сучасного письменника. Адже, за її словами, видаючи нову книжку, пані Марія і досі піддає сумніву, а чи є вона справжнім письменником в очах своїх читачів. «Щоразу віддаючи свої твори на суд людям, я завжди думаю, а чи пронизала я блискавкою тих, хто читає, чи змусила я їх замислитися, пройнятися… Своїми книжками я не хочу нікого виховувати. Я знаю: вони емоційно нелегкі, їх важко читати, бо в них я немовби даю читачеві під дих, прямо у сонячне сплетіння… Я часто кажу, що мої прозові твори – це справжня концентрація болю, бо пишу я їх не словами – кров’ю. Слова лише матеріалізують ту кров чорними літерами», – розповідає Марія Матіос. Письменниця визнає, що маючи добре почуття гумору, легко могла би писати щось комічне (на кшталт своїх «Кулінарних фіґлів»). Та чи потрібно це? «Я так відчуваю цей світ і хочу про це казати. Я знаю: коли я відчую, що читач більше не потребує моїх безжальних, жалісливих чи-то гумористичних слів, просто піду робити щось інше. Та поки я відчуваю резонанс з власними думками і почуттями, я продовжуватиму писати так, як вмію», – підсумувала пані Марія.

Для кращого розуміння дніпровською аудиторією її світогляду Марія Василівна докладно розповіла про своє походження. Вона переконана: саме місце народження (маленький хутір у буковинських горах) та яскраві драматичні події дитинства сформували її людську сутність. Нині ж пані Марія відчуває покликання розкрити для України історію рідного краю. «Іноді я сама себе іронічно називаю «літописцем Буковини», – зізнається Марія Василівна. – Не знаю іншої такої землі в Україні, яка лишень за першу половину ХХ століття пережила би 14 змін влади. Відтак, вважаю своїм обов’язком про це розказати – показати глибину драми і повсякденне життя звичайної маленької людини в жорнах історії. Бо хто ж іще про це розкаже, як не письменник?!» – питається видатна буковинка.

Так, на прикладі улюбленої власної книги «Черевички Божої матері», де йдеться про перші дні німецько-румунської окупації Буковини і масові вбивства там євреїв (у тому числі й її земляками), Марія Матіос доводила аудиторії: нам потрібно навчитися говорити правду, відверто писати про те, що болить. «Коли ми в літературі оминаємо говорити про болісний історичний досвід, замовчуємо трагедії окремих людей чи народів, шанси повторення таких трагедій у суспільстві тільки подвоюються. Тому потрібно говорити про все, але чесно. В літературі не має бути жодних табу. Єдине табу – на погану літературу. Так само автор має постійно перевтілюватися у своїх персонажів, аби бути переконливим для свого читача. Але це акторство має бути чесним», – звідси народжується й довіра, й розуміння читача, переконана літератор. А от покликання літератури Марія Василівна найперше вбачає у віддзеркаленні процесу метаморфоз як усередині людини, так і самої людини на тлі історії. Невипадково письменників вона називає справжніми «дзвонарями» суспільства. «Письменники – це люди, які думають і цими своїми думками далеко випереджають політиків. Шкода, політики не ймуть їм віри, хоч дуже часто відбувається саме так, як і передбачали інтелектуали. Вони б’ють у дзвони тривоги, проте їх мало слухають. Та варто розуміти, що «дзвонарями» небезпеки письменники стають не з особистісних амбітних почувань, а через те, що їм болить за інших».

Часи важких потрясінь, які нині спіткають Україну, Марія Матіос переживає болісно. «Ніколи не думала, що доведеться пережити війну на рідних землях», – зізналася вона, розповідаючи студентам про особисті знайомства та волонтерські візити до захисників у зоні АТО. Однак залишаючись великим оптимістом стосовно мирного й успішного майбутнього нашої Батьківщини, пані Марія закликала молодь лишатися справедливими до людей, не соромитися чесного обговорення проблем і докладати великих зусиль задля спільного світлого майбутнього. «Те, що я особисто можу зробити як письменник, це крізь свої книги спонукати українців більше пізнати самих себе, а європейців – Україну», – додала Марія Василівна.

Насамкінець Марія Матіос порадила дніпровській молоді багато читати і ніколи не здаватися, пам’ятаючи, що для людини, насправді, ніколи не буде сприятливого часу для щастя, проте завжди знайдеться час для щирої уваги та доброти. Вдячна студентська публіка ще довго не відпускала гостю, вишикувавшись у чергу за її автографами та фото на пам'ять. Навзаєм пані Марія подарувала юним філологам свої видання і навіть пообіцяла побачитися знову вже за рік – на святкуванні золотого ювілею нашої Alma mater.

Наші студенти поділилися враженнями від зустрічі з улюбленою письменницею. Розповідає магістрантка другого року навчання з групи УУ-16м-1 Юлія Резніченко: «Щаслива, що нам випала нагода побачити і почути Марію Василівну Матіос наживо. Адже вона – навдивовижу самобутня постать у нашій літературі! Я впевнена, що можу бути горда, бо мала змогу перейнятися невдаваним болем героїв її роману «Солодка Даруся», неперевершену інсценізацію якого я вчора бачила на фестивалі. І сьогоднішній душевний виступ Марії Василівни зранив мене у сонячне сплетіння не менше, ніж вистава. Ця вишукана жінка своїм могутнім темпераментом збурила вихор емоцій і суджень у моїй душі… Їх можна порівняти лише з тими враженнями, які я вперше відчула впродовж читання її прозових творів – «Солодка Даруся», «Москалиця», «Мама Маріца – дружина Христофора Колумба». Сподіваюся, перші для справжньої майстрині пера відвідини нашого міста зоставлять і в її чутливому до людського страждання серці особливий слід. Бодай тому, що пані Марія раз по раз висловлювала глибоку шану тим щоденним достойним справам наших добровольців, які й допомогли Дніпрові вистояти в надскладний час. Відтак, вся наша зустріч із пані М. Матіос була позначена координатами справжньої відвертості, самопожертви, любові й уваги до ближнього, бо сьогодні маємо право вести розмову лише так», – розмірковує дівчина.

Довідка: Марія Василівна Матіос – прозаїк, поет, публіцист. Член Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників. Переможниця різноманітних літературних премій, зокрема лауреат Національної премії України ім. Т.Шевченка з літератури (2005), переможниця конкурсів «Книга року» (2004, 2007, 2008), «Коронація слова» (2007), «Книги року BBC» (2008). На сьогодні Марія Матіос є автором 30 книг. Серед найвизначніших праць письменниці – збірка оповідань «Нація» (2001), роман «Солодка Даруся» (2004), роман у новелах «Майже ніколи не навпаки» (2007). Її твори перекладені азербайджанською, білоруською, єврейською, китайською, польською, російською, румунською, сербською, хорватською, японською мовами. Виходили друком в Канаді, Китаї, Німеччині, Росії, Сербії, США, Франції, Хорватії.

Інформаційно-аналітичне агентство
Дніпровського національного університету