Фестиваль "Дзвени, бандуро!"

Як лагідні хвилі Дніпрові,
Звучить спів бандури в літах,
Слова пломінкої любові
Цвітуть на дівочих вустах...

Українська бандура - давній і вічно молодий інструмент. Його можливості безмежні, тому виконуються на бандурі і народні пісні, і класика, і сучасні пісні. А якщо додати до цих можливостей палкий ентузіазм самих виконавців, тоді стане зрозуміло, в чому секрет успіху відомого в усій країні фестивалю ансамблів бандуристів "Дзвени, бандуро!", що за роки існування став прикрасою культурного життя нашого міста.

А почалося все в 1956 році з невеликої групи студенів Дніпропетровського національного університету та учнів Дніпропетровського музичного училища ім.М.І.Глінки, на чолі з викладачем Лідією Степанівною Воріною, яка є керівником, вчителем та душею колективу. Нині виповнилось 50 років творчої діяльності Лідії Степанівні.

Зірковою справою творчого життя "Чарівниць" став фестиваль "Дзвени, бандуро!", започаткований у 1996 році на базі Палацу студентів ДНУ. За роки свого існування у фестивалі взяли участь понад 100 колективів із 15 областей України, а також ансамблі бандуристів українських діаспор із Нью-Йорка та Саратова.

Цього року, традиційно, в травні, відбувся вже 8-й Міжнародний фестиваль ансамблів бандуристів "Дзвени, бандуро!", на якому слухачі знов почули національну гордість українців - бандуру.

У конкурсній програмі фестивалю взяли участь 35 ансамблів з 9-ти областей України та Росії: Дніпропетровської, Одеської, Кіровоградської, Київської, Полтавської, Вінницької, Харківської, Запорізької та Саратовської.

Золоті струни бандури зв'язали українців всього світу, бо ж саме бандура стала музичним символом України.

Серед членів журі були відомі виконавці гри на бандурі, викладачі, майстри свого діла, а головою журі - професор, викладач, відомий у всій країні кобзар, заслужений артист України Володимир Миколайович Єсипок.

Родзинкою фестивалю є захоплююче та дивовижне дійство - Гала-концерт колективів-переможців, який щорічно, протягом усього існування конкурсу, проходить на Монастирському острові біля пам'ятника Тарасові Шевченку - символу кобзарської душі.

Про фестиваль "Дзвени, бандуро!" дуже вдало підсумував у 1998 році Микола Чорний-Досінчук, який на той час був головним редактором журналу "Бандура" та директором-адміністратором Школи кобзарського мистецтва у Нью-Йорку. Він написав: "Настав зоряний час, нарешті, і для бандури - цього уславленого музичного інструменту українського народу. Треба низько вклонитися нашим організаторам - започатківцям фестивалю "Дзвени, бандуро!", які доклали максимум зусиль і таланту, щоб піднести кобзарське виконавство на новий рівень, завоювати йому любов і популярність не лише в Україні, а й далеко за її межами".

Проведення фестивалю ансамблів бандуристів такого рівня в нашому регіоні - це велика подія для Дніпропетровщини, вплив на розвиток культурної політики України та могутній ідейно-естетичний потенціал для майбутнього.

Наталя Шинкаренко,
заступник директора Палацу студентів ДНУ

Інформаційно-аналітичне агентство
Дніпровського національного університету