У ДНУ відбувся круглий стіл до Дня Соборності України

До Дня Соборності України у Дніпровському національному університеті імені Олеся Гончара відбувся круглий стіл «Проголошення Акта злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки: передумови, перебіг та історичні уроки». Захід організував історичний факультет.

Освітянська громада викладачів і студентів ДНУ урочисто відзначає День Соборності щорічно. Цього року святкування набуло особливого колориту, адже виповнюється рівно 100 років від часу проголошення Акта Злуки. Це свято для нинішньої Української держави має особливий символізм, уособлюючи ідеї національної, громадянської і територіальної єдності та незалежності.

З науковими доповідями в рамках тематики круглого столу виступили доктори історичних наук, професори В.В. Іваненко, Д.В. Архірейський, О.Б. Шляхов, Ю.А. Святець. До обговорення проблемних питань навколо запровадження й наслідків Акта злуки 22 січня 1919 року долучилися студенти й викладачі.

«Ідея української соборності як державно-політичної, громадянсько-територіальної, етнокультурної і економічної єдності утвердилася вже на початку XX ст. як природне одвічне прагнення українського народу жити під єдиним державним прапором, в єдиній, цілісній українській державі, а з іншого боку, як реакція на тривале чужоземне володарювання, національне гноблення, релігійну роз’єднаність, соціально-економічний гніт, – звернувся зі вступним словом до учасників заходу проректор з науково-педагогічної роботи у сфері гуманітарної освіти та виховання молоді ДНУ, доктор історичних наук Валентин Іваненко. – Об’єднання УНР і ЗУНР мало цілком об’єктивні підстави і передумови, віковічні прагнення найширших мас українців були оформлені найвищими державними актами. На превеликий жаль, насамперед під тиском Росії і Польщі обидві ці українські держави, які об’єдналися у 1919 році, втратили свої території. Проте не лише зовнішні фактори були причиною цього, а й внутрішні чвари між різними політичними силами призвели до втрати перспективи реалізації єдиної соборної української держави».

Ідеї української соборності та основним етапам її реалізації у 1918-1919 роках присвятив свій виступ доктор історичних наук Олексій Шляхов. «100-річний ювілей – важлива історична віха, щоб озирнутися назад і взяти з тих часів відповідні уроки та впевнено рухатися в цьому плані вперед, – наголосив Олексій Борисович. – Тоді об’єднавчий процес був непростим і не втратив своєї актуальності й сьогодні». Доповідач відзначив, що ідея української соборності мала глибинне історичне коріння. Так, ще в XIX ст. молоді українські демократи – члени таких політичних організацій, як «Братство тарасівців», у своїй програмі (1893 рік) чітко проголосили: «Для нас, свідомих українців, єсть один українсько-руський народ. Україна Австрійська і Україна Російська однаково нам рідні…». Аналіз тогочасних джерел свідчить, що діячі українського національного руху як над Дніпром, так і над Дністром добре розуміли відмінності, які склалися століттями між українцями внаслідок перебування у складі різних держав, чужоземного панування. І вважали, що їх подолання – необхідний чинник побудови нової суверенної соборної української держави. Тобто вони розглядали ідеї соборності як важливий компонент у процесі творення власної нації. О.Б.Шляхов також зазначив, що революційні процеси дали поштовх реалізації ідеї соборності, яка до того мала місце переважно в однорідних політичних чи програмних документах.

У доповіді «Українська революція 1917-1921 років: до проблем термінології» доктор історичних наук Дмитро Архірейський проаналізував, наскільки об’єктивним є термін «українська революція», який сьогодні активно використовується дослідниками, в контексті подій 1917-1921 років. Дмитро Володимирович, зокрема, відзначив, що за радянських часів цей термін взагалі не вживався, а з початку української незалежності поряд з ним з’явився і набув популярності термін «національно-визвольні змагання», поширений українськими державниками-емігрантами. Проте не всі учасники тих революційних подій змагалися за національне визволення, як наприклад, Нестор Махно, який боровся за економічні, соціальні, культурні цінності, але не за національні. Тож на думку дослідника, термін «національно-визвольні змагання» не відображає повною мірою тогочасних реалій. «Вважаю, що термін «українська революція» є цілком самодостатнім, поряд з терміном «російська революція», – зазначив Дмитро Володимирович. – Події тих часів в Україні потрібно аналізувати не в статусі, а в динаміці, адже часто вони виходили за межі російського контексту. Прикладами цього є те, що підавстрійська Україна не мала жодного відношення до Росії, а також те, що російська та українська революції мали різні терміни завершення: російська – 1920-го, а українська – 1921-го року».

Учасники дискусійного майданчика наголосили й порадили молодшим колегам – студентам, присутнім на заході, що під час обговорення подібних складних, суперечливих історичних подій, потрібно намагатися уникати спрощених підходів та враховувати контекстуальність подій.

Інформаційно-аналітичне агентство
Дніпровського національного університету