Поету, правозахиснику Івану Сокульському – 70

Без України ми — раби останні.
Без тверді камінь, без русла ріка.
Немає нас! І тільки дзвін кайданів...
І тільки плач — безмовний — у віках.
Іван Сокульський

У приміщенні Дніпропетровської обласної філармонії відбувся вечір пам’яті Івана Сокульського - правозахисника, громадського діяча, одного із зачинателів демократичного руху на Дніпропетровщині, фундатора і редактора культурологічного часопису «Пороги», члена Української Гельсінкської групи, в’язня совісті, ім’я якого стало символом мужності і свободи. Серед гостей були присутні дружина Орина, колишні політв’язні, громадські діячі, друзі-побратими Івана Сокульського - М. Кульчинський, М. Горбаль, В. Овсієнко, поетеса Р. Лиша, поет і перекладач С. Заславський, декан факультету української й іноземної філології та мистецтвознавства ДНУ ім. О. Гончара І. Попова. Народний артист України М. Чернявський продекламував поезії Івана Сокульського «Воли», «Святославе», «Без України – ми раби останні», «Стало тісно в собі», «Марієчці» та інші. Ведуча вечора, старший науковий співробітник музею «Літературне Придніпров’я» Світлана Мартинова окреслила життєвий шлях і творчі домінанти поезій Івана Сокульського.

Після опублікування творчої спадщини поета: збірок «Владар каменю», «Означення волі», «Лірика», унікальних книг листування з донькою «Листи до Марієчки», епістолярної спадщини «Листи на світанку» всі відкрили для себе Сокульського-поета і всю силу його рідкісного обдарування митця лірико-філософського складу, що вмів бачити реальність за трансцендентною межею. Завданням своєї поезії Сокульський вважав осягнення духовного єства людини, в глибині якого мерехтить іскра світла. Його душа в поезіях тяжіла до світла благодаті, де благодать – це стан душі, яка врешті вибралася із туману розпачу, зневіри. «Тюрма – лише одна умовність, коли сам не є собі тюрма» - говорив Сокульський, який був тричі засуджений як особливо небезпечний рецидивіст, автор крамольних віршів і статей.

Громадський діяч, колишній політв’язень, історик дисидентського руху В.Овсієнко продемонстрував присутнім зв’язку ключів, шапку політв’язня, справжній зразок передостанньої «совєтської моди» – одяг особливо небезпечного рецидивіста: «Такий одяг носив Іван Сокульський з 1980 до звільнення у 1988 році з концтабору у Пермській області. Останньою «совєтською модою» був «дерев’яний бушлат» (домовина), у який 1984 були зодягнені Валерій Марченко, Юрій Литвин, Олекса Тихий, а в 1985 у нього одягли Василя Стуса. У 1989 році під час спроби перевезти тлінні рештки Василя Стуса, Юрія Литвина, Олекси Тихого на Батьківщину ми вільно ходили по камерах у нашому покинутому концтаборі, знімали все на відео. Знайшли шапку якогось політв’язня та зв’язку ключів, серед яких був і ключ від карцеру №3, де неодноразово сидів Іван Сокульський (бо вважався за незламність кандидатом номер один на «дерев’яний бушлат») та загинув Василь Стус».

Український політик, народний депутат ВР України, поет, колишній політв’язень М.Кульчинський розповів про свої приятельські стосунки з Іваном Сокульським, як познайомився з ним у Дніпропетровську на Шевченківські свята та побажав усім «жити небом, як жив Іван, попри всю жорстокість життя, попри марноту необов’язкових обов’язків».

Про випускника Дніпропетровського державного університету Івана Сокульського декан факультету української й іноземної філології та мистецтвознавства ДНУ ім. О. Гончара, професор І. С. Попова зазначила: «В одній із своїх статей «За право бути українцем», яка поширювалася лише у самвидаві, Іван Сокульський написав: «Першою елементарною умовою мого існування як особистості є право бути українцем з усіма наслідками, що з цього випливають». Іван Сокульський належав до «шістдесятників», до когорти відомих українців, які одними з перших стали на захист рідної культури, духовності, які стали на шлях відкритої і безкомпромісної боротьби за незалежність і соборність своєї держави. І багато хто з них за це заплатив дорогу ціну. Іван Сокульський достойно прожив обраний ним життєвий шлях, залишившись великим патріотом, талановитим поетом, сповідуючи постійний доля себе принцип - за будь-яких умов є можливість бути собою».

На завершення вечора присутнім продемонстрували фрагмент фільму «Просто жить» про Івана Сокульського авторів С. Заславського та С. Радченка.

Без України ми не знаєм, хто ми.
Блукаємо — мов більма на очах.
Мов жебраки, безвольні та бездомні,
вмираємо, не станувши на шлях.
Без України — хмари ми даремні.
Несем свій прах на світовий смітник...
Кому вони, пісні мої тюремні?
Що скаже рабський мій язик?!

Інформаційно-аналітичне агентство
Дніпровського національного університету