Слово пам’яті про незабутню Лідію Федорівну Ковальову

Завершився земний шлях неповторної і життєлюбної Лідії Федорівни Ковальової, педагога, історика, старшої лаборантки кафедри педагогіки та спеціальної освіти, яка до останнього дня працювала в колективі рідного факультету психології та спеціальної освіти Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, з яким пов’язала усе своє життя – з 1965 року, вступивши до історико-філологічного факультету, який невдовзі після її вступу було розділено на філологічний та історичний. Лідія Федорівна закінчила вже історичний (це був його перший випуск) у 1970 р., отримавши диплом історика, викладача історії та суспільствознавства.

Вибір фаху не був випадковим, оскільки цей же факультет закінчила її старша сестра, відома в Україні археолог, історик, докторка історичних наук, професорка І. Ф. Ковальова, яка протягом усього життя залишалася важливою людиною, якою турботливо опікувалася молодша сестра.

Після закінчення університету Лідія Федорівна певний час працювала учителем історії у вечірній школі, а з 1974 р. почався етап її трудової біографії, пов’язаний із Дніпропетровським державним (тепер Дніпровським національним імені Олеся Гончара) університетом. Вона працювала і в бібліотеці, і в навчальному відділі, і у приймальній проректора з вечірньої та заочної форми навчання професора Є.Р. Абрамовського, якого часто згадувала, бо пройшла гарну школу доброзичливості й толерантності, а ще навчилася унікальному умінню – виконувати будь-яку роботу швидко, легко і з радістю. За цими якостями її пізнавали усі, хто мав з нею спільну справу.

Ліда Федорівна стояла у витоків створення педагогічного факультету, вболівала за знакове рішення ректорату, тому в січні 1986 р. прийшла працювати старшим лаборантом кафедри педагогіки (нині кафедра педагогіки та спеціальної освіти), яка була у складі педагогічного факультету, що розташовувався в навчальному корпусі № 2, овіяному легендами й спогадами очевидців створення Катеринославського університету у далекому 1918 р. До життєвих пріоритетів Ліди Федорівни, окрім історії додалися педагогіка і психологія, яким вона служила вірно, захоплено й відповідально!

З гордістю можемо стверджувати, що Лідія Федорівна протягом багатьох десятиліть була незмінною берегинею кафедри, її Всесвітом, людиною, яка стала рідною не лише для науково-педагогічних працівників, а й для багатьох випускників факультету та нинішніх студентів. Вона теж за фахом учитель, і їй притаманні риси гуманної, терплячої і щиросердної людини, яка пов’язала своє життя з університетом і віддана йому сповна. Можна сказати, що її в університеті знають всі. 48 років її життя пройшли тут, наче один день.

На кафедрі педагогіки та спеціальної освіти впевнені, що вона все знала, все вміла і кожному допоможе. Усім добре відомі її безвідмовність і доброта. На неї завжди могли покластися керівники кафедри, із якими їй довелося працювати в різні часи (В. І. Ткачук, І. В. Распопов, В. А. Гладуш, С. І. Нетьосов, Л.М. Ніколенко, С.А. Іванчук), знаючи, що вона ніколи не підведе. Лідія Федорівна залюбки робила свою роботу, і це не могло бути непоміченим усіма. Її щиросердно підтримували усі завжди, а особливо, коли бачили, що деякі хворості заважали їй, але її стійкість і воля були переконуючими, то і прагнули з нею поспілкуватися, запозичити оптимізму, відчуття радості, привітності й позитивізму.

Дійсно, усім, хто знав Лідію Федорівну Ковальову, відомо, що вона має дуже добру вдачу та надзвичайне життєлюбство. Кафедра асоціюється у багатьох поколінь саме з іменем цієї симпатичної, маленької жінки, яка була сильною й водночас слабкою, бо мала всі характеристики, які дають можливість цінувати й поважати її за безкорисливу допомогу, увагу і бажання бути потрібною іншим.

Відданість своїй справі була помічена не тільки колегами і студентами, а й керівництвом університету – напередодні 40-річчя факультету психології та спеціальної освіти Лідія Федорівна була нагороджена Подякою за сумлінну працю, організацію та забезпечення навчального процесу, бездоганне виконання посадових обов’язків, відповідальність та активну участь у житті факультету.

Нагород за всю її діяльність було багато, але найголовніша нагорода – це шанобливе ставлення науково-педагогічних працівників кафедри педагогіки в усі часи, відколи працювала Лідія Федорівна, до неї, бо вона добросердна, емпатійна й турботлива, яка подавала усім приклад, не дивлячись ні на що – бути завжди життєлюбною й ввічливою до усіх, з ким маєш справу, які б хвилі настрою тебе не огортали! А з педагогіки добре знаємо силу прикладу – найважливішого методу виховного впливу. Лідія Федорівна завжди пишалася своїми синами – Віталієм, який є сміливим, мудрим і відчайдушним, бо пройшов нелегкими воєнними шляхами Афганістану, та Євгенієм – уважним, турботливим, працьовитим. Раділа й дбала про онуків і правнуків. Її маленьке серце вміщувало всіх!

Великий сум огортає нас усіх, бо втрата такої Людини, такого фахівця, яким була шанована Лідія Федорівна Ковальова – важко сприйняти. Можна впевнено сказати, що не одне ще покоління студентів і викладачів буде асоціювати Alma-mater, факультет, кафедру з іменем Лідії Федорівни Ковальової. Світла пам’ять про цю надзвичайну Людину залишиться в наших спогадах і серцях!

З. П. Бондаренко, декан ФПСО,
С.А. Іванчук, в.о. зав. кафедри
педагогіки та спеціальної освіти,
колектив ФПСО