З ім’ям Олеся Гончара

За історичний памфлет «Послання до Ірода» міжнародною літературною україно-німецькою премією імені Олеся Гончара нагороджений Олег Андрішко – студент четвертого курсу Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара.

З цієї приємної новини в ДНУ розпочалися традиційні щорічні Гончарівські читання «Олесь Гончар – відомий і невідомий». Сам Олег свою роботу називає невеликою історичною повістю про всім відомий лист, написаний козаками турецькому султану Махмуду IV: «Ніхто достовірно не знає, був цей лист насправді, чи ні, - розмірковує студент. - За допомогою своєї творчої уяви я спробував з’ясувати, чи існував лист, як він писався, навіщо, як дух козацької епохи передається і нам - нащадкам, українцям. Писалася повість на одному подиху – за три тижні. Можливо, символічно, що вона була завершена 9 березня - у день народження Кобзаря. Спочатку це була маленька новелка, яка згодом переросла в оповідання, а потім - у повість. Щодо премії, то йшов я до неї досить довго - четвертий раз поспіль подавав свої твори у різні номінації (поезію, наукову літературознавчу роботу, присвячену творчості Олеся Гончара). Цього року вперше пощастило – і саме в прозі, отримана нагорода є однією з найпрестижніших молодіжних премій».

Цьогорічні читання складалися з двох частин, логічно пов’язаних між собою. У першій – науковій – прозвучали студентські доповіді, які висвітлювали дискусійні питання біографії і творчості митця, а також тогочасного соціокультурного контексту. З доповіддю про офіційну та неофіційну біографію письменника, і, зокрема, про історію виникнення його псевдоніма, виступила студентка 1 го курсу Людмила Литвиненко. Дещо несподіваний ракурс „проблеми Гончара” запропонувала студентка 1 го курсу Марина Ванжа, яка проаналізувала „антисоборну кампанію” у контексті боротьби політичних кланів в Україні. Мало кому відомо, що після розголосу, якого набув роман „Собор”, відбулася ліквідація так званого „радянського кріпосного права” і селянам почали видавати паспорти. З повідомленням на цю тему виступила студентка 1 го курсу Надія Криворучко. Компаративний аналіз роману Олеся Гончара „Берег любові” та повісті Е. Хемінгуея „Старий і море” здійснила студентка 2 го курсу Катерина Овчарова, яка озвучила результати свого дослідження у доповіді „Олесь Гончар та Е. Хемінгуей: типологічні паралелі”.

У другій частині читань відбувся конкурс читців декламаторів прози, де на суд журі було представлено одинадцять виступів. Приємно, що бажання взяти участь у конкурсі виявили не лише студенти українського відділення. Так, уривок із роману „Собор” українською мовою прозвучав у виконанні студентів 2 го курсу групи УРК 09 02 Цзян Лі та Лінь Цян, а також китайською мовою у виконанні студентки цієї ж групи Юань Фуйцинь з Китайської Народної Республіки. Уривок із „Собору”, перекладений турецькою мовою, виголосив на конкурсі студент групи УРК 09 02 Язар Бірол з Туреччини. Всі учасники отримали почесні грамоти та подарунки.

«Особливістю цьогорічних читань «Олесь Гончар – відомий і невідомий» є те, що вони підготовлені виключно студентами, - зізнається декан факультету Ірина Степанівна Попова. – Це означає, що Олесь Гончар залишається сучасним, актуальним, цікавим для нашої молоді. Основоположні поняття буття – чесність, совість, краса, любов, Бог – возведенні письменником у ранг дуже високохудожніх ідеалів, ці поняття є визначальними у житті кожної справжньої Людини. Досліджуючи життя і творчість Олеся Гончара, студенти переконуються, що він мав глибокий художній і людський світ, і тому залишається для сучасників ще й невідомим. Тобто, Гончара ми будемо відкривати ще не один рік».

Приємно, що гостею читань знову була рідна сестра Олеся Гончара Олександра Терентіївна Сова, яка днями відзначила 97–ліття. З цією дивовижною жінкою колектив філологів Дніпропетровського національного університету поєднує справжня дружба. Олександра Терентіївна розповідає учасникам зібрання: «Коли Олесь народився, дідусь вивів мене з хати, поводив по дворі, а потім каже: «Ходімо до хати, ми тобі братика піймали». Я: «Де?». «Та, тут бігав по городі, насилу піймали - таке швидке, зв’язали і поклали в хаті, ходімо подивишся». Після розлуки у 20-му після смерті мами ми з ним зустрілися аж у 1935 році. Письменники часто запитували Олеся, як він встигає так продуктивно працювати, а він відповідав: «Мені допомагає той, кому ви не вірите – Бог». Я ж читати навчилася, коли доньку в перший клас віддала, разом з нею грамоту освоювала. Це тепер вже у мене багато літератури – і релігійна, і письменницька, і братикові книги…».

І студенти, і науковці Дніпропетровського національного університету, і близькі для Олеся Гончара люди, роблять усе для того, щоб осягнути його непересічну особистість і зберегти для нащадків його творчу спадщину.

Інформаційно-аналітичне агентство
Дніпровського національного університету