Павло Загребельний: „Не забуваю про людей, які мене читатимуть…”

У Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара на факультеті української й іноземної філології та мистецтвознавства відбулися літературні читання, присвячені 87-ій річниці з дня народження славетного українського письменника, випускника Дніпропетровського державного університету 1951 року Павла Архиповича Загребельного „Нерозгаданий Загребельний: завжди несподіваний, завжди цікавий…”.

Учасників зустрічі привітав проректор з науково-педагогічної роботи у сфері гуманітарної освіти та виховання молоді В.В.Іваненко. У своєму вступному слові він зазначив, що в своїх глибоко філософських, історичних творах Загребельний намагався, насамперед, всебічно осягнути непросту, дуже суперечливу дійсність нашого минулого на зламі епох. „Він увійшов у скарбницю української літератури і загалом нашої культури як блискучий знавець своєї справи, неперевершений майстер слова, – підкреслив Валентин Васильович. – Невипадково, що сьогодні одним з центрів вивчення творчої спадщини письменника став саме наш університет, з яким нерозривно пов’язана повоєнна доля Павла Архиповича. У Дніпропетровську пройшли роки його студентської юності, відбулося входження в літературу, окреслювалася його людська й творча неповторність. Тут він зустрів майбутню дружину Елю – любов на все життя, тут народилися діти. Саме цей період став для нього своєрідним творчим трампліном.

З вдячністю хочу сказати, що наші викладачі й студенти багато уваги приділяють вивченню спадщини Павла Загребельного, науково осмислюють його творчість у різноаспектних дослідженнях, чим шанують пам’ять цієї видатної людини. Традиційні Загребельнівські читання, які проводяться в цьому році вже втретє, також є кроком до осягнення таїн творчості майстра. Бажаю нашим філологам й надалі продовжували цю шляхетну справу, осягаючи премудрості „золотого” пера Загребельного,” – додав В.В.Іваненко.

На кожній науковій конференції або читаннях на факультеті української й іноземної філології та мистецтвознавства дослідники намагаються відкривати нову грань самобутньої особистості митця. З доповіддю „Нові грані творчості Павла Загребельного” виступила викладач кафедри української літератури К.О.Корнілова, яка працює над кандидатською дисертацією, присвяченою дослідженню прози письменника кінця ХХ – початку ХХІ ст. Катерина Олександрівна зосередила увагу на спогадах сучасників Павла Архиповича про багатогранну особистість класика – письменника, критика, головного редактора газети „Літературна Україна”, цікавого співрозмовника, люблячого чоловіка й турботливого батька.

Павло Загребельний читав свої перші твори в університетській літературній студії „Гарт”. Нинішні студенти продовжують славні традиції, на факультеті їхні перші спроби пера знаходять розуміння й підтримку. Так, студентка 4 курсу Марина Порошина присвятила письменнику есе, яке й представила на розсуд аудиторії.

Цілою епохою в житті Загребельного була робота в „Літературній Україні”. Про діяльність редактора-реформатора розповіли студентки 4 курсу Анна Грицай та Надія Вовк. Дівчата підкреслили, що Павло Архипович не лише дав письменницькій газеті нову назву, він зробив її живою, цікавою, сміливою; вона стала трибуною шістдесятників, дружно й захоплено читалася. Девізом головного редактора були слова: „Більше матеріалів дискусійних, побільше суперечок, зіткнення різних думок!”. Енергійний, ерудований, він мав зірке око на талант і всіляко допомагав талановитим молодим письменникам. І письменники не забували віддячити йому. Так, наприклад, Євгеній Євтушенко висловив своє захоплення Загребельним у вірші „Павлу Загребельному”, який прочитав студент 1 курсу Максим Гонтар. А у виконанні Леоніда Щолкіна і Капітоліни Синициної пролунав присвячений пам’яті майстра вірш Сергія Бурлакова „Він вистояв”.

Зі спогадами Анатолія Дімарова про надзвичайне почуття гумору Загребельного познайомив аудиторію студент 5-го курсу Олег Андрішко. А студентка 4-го курсу Анна Фещенко прочитала розповідь доньки письменника Марини про батькову науку, про те, як він понад усе любив книги й мріяв про власну домашню бібліотеку, а коли мрія здійснилася, почав залучати до читання її та брата Михайла.

Павло Архипович був людиною не тільки енциклопедичних знань, а й європейської культури. Його улюблені художники – Катерина Білокур, Марія Приймаченко, Марфа Тимченко. Сам письменник теж непогано малював. Також Павло Архипович мав гарний голос. Серед улюблених композиторів письменника були Мозговий, Білаш. Збираючись із друзями, Павло Архипович часто співав пісні Андрія Малишка „Про рушник”, Дмитра Павличка „Два кольори”. Улюблену пісню письменника „Минає день, минає ніч…” чудово й проникливо виконала студентка 4 курсу Юлія Хохрякова, за що й отримала гучні оплески залу.

Також всім дуже сподобалось театралізоване дійство „Тризе, або таємниця творчості”. Із загадковим товаришем Загребельного та його друзів Земляка й Зарудного, які їхали поїздом до Ялти, Тризе познайомили глядачів студенти ФУІФМ Данило Войтенко, Максим Гонтар, Євген Назаренко, Анна Фещенко, Леонід Йолкін. Вони й спробували розкрити таємницю творчості майстра слова. Все це створило неповторну, емоційно насичену духовну ауру, що об’єднала всіх учасників читань.

„Сьогодні ми намагалися розкрити нові грані Павла Загребельного – непересічної особистості, талановитого майстра слова, класика української літератури, – підсумувала завідувач кафедри української літератури Н.П.Олійник. – Мені здається, що ми стали трішечки ближче до нього. Свого часу Павло Архипович говорив, що письменник – це покинута істота в цьому світі, бо балансує між тим, що він уявляє про себе як письменник, і тим, яким сприймає його суспільство. Балансуючи між тим і тим, він шукає собі захисту, шукає притулку. І я вважаю, що наші читання стали таким своєрідним притулком для Павла Загребельного, світла йому пам’ять. Цитуючи рядки Леоніда Талалая „Ти жив, як жив, ти жив, як міг, здається, навіть, переміг”, можна переконливо сказати, що Павло Загребельний своїми творами переміг”.

Інформаційно-аналітичне агентство
Дніпровського національного університету