Версія для друку

Михайло Ломоносов – великий учений та просвітитель (до 300-річчя від дня народження)

19 листопада 2011 р. виповнюється 300 років від дня народження Михайла Васильовича Ломоносова – однієї з найяскравіших постатей вітчизняної та європейської науки й освіти XVIII століття. Ломоносов – перший російський учений-природознавець світового значення, який належав до покоління енциклопедистів, вихованих європейським Просвітництвом.

Майбутній великий вчений народився 8-го (за новим стилем 19-го) листопада 1711 р. у селі Мішанінському Куростровської волості Архангелогородської губернії (нині Архангельська область Російської Федерації), в селянській родині. З молодих років Ломоносов демонстрував неабиякі здібності і неухильне прагнення до нових знань, рано навчився грамоті. У 1731 р. пішов з обозом від міста Холмогор до Москви, де був прийнятий на навчання в Слов’яно-греко-латинську академію. У 1733-1734 рр. М. В. Ломоносов навчався у Києво-Могилянській академії. У 1735 р. його направили до Санкт-Петербурга для подальшого навчання при Академії наук, а восени того ж року відрядили на стажування до Німеччини, до міст Марбурга та Фрайберга. Молодий учений повернувся до Росії в 1741 р. Вже у 1742 р. Ломоносов отримав звання ад’юнкта з фізики, а в 1745 р. став професором хімії, дійсним членом «Академии наук и художеств», і на цій посаді залишався до кінця життя.

З 1757 р. М. В. Ломоносов займався активною організаторською діяльністю на ниві російської науки. Він став членом Академічної канцелярії і підключився до управління справами Академії наук. У 1758 р. М. В. Ломоносову було доручено управління Географічним департаментом, Історичним зібранням, Університетом і Академічною гімназією при Академії наук. Та напружена наукова і організаторська діяльність підірвала здоров’я науковця. Великий вчений помер 4-го (за новим стилем 15-го) квітня 1765 р. у Санкт-Петербурзі, у віці лише 53-х років.

М.В. Ломоносов – характерний приклад «людини віку Просвітництва», яку відрізняла надзвичайна широта кругозору та науково-дослідних інтересів. Його дослідження та публікації охоплюють найширше коло природничих та гуманітарних наук. З наукової точки зору, М. В. Ломоносов, передусім, видатний хімік і фізик. Його наукові досягнення у цих галузях ґрунтувалися на революційних для XVIII століття уявленнях про атомно-молекулярну будову матерії. Основною теоретичною ідеєю діяльності вченого було прагнення написати «корпускулярну філософію» – науковий трактат, який мав об’єднати на основі атомно-молекулярних уявлень у цілісну систему тогочасні знання з фізики і хімії. На шляху до «корпускулярної філософії» М. В. Ломоносов здійснив ряд наукових відкриттів світового значення. Передусім, він відкрив Закон збереження енергії. М. В. Ломоносов сформулював молекулярно-кінетичну теорію тепла, яка багато в чому передувала сучасним уявленням про будову матерії. Вчений вважав, що природа теплоти полягає у постійному русі атомів та молекул тіла, які він називав корпускулами.

У галузі хімії М. В. Ломоносов вперше в науці дав визначення фізичній хімії, близьке до сучасного, а також сформував детальну програму досліджень хімічних властивостей розчинів. М. В. Ломоносову вдалося ініціювати створення першої в Росії Хімічної лабораторії при Академії наук, яка діяла з 1748 р., тут вчений проводив дослідження зразків різних руд та мінералів з регіонів Російської імперії. Видатний вчений проявив себе і як приладобудівник. Зокрема, розробив прилади для фізичних досліджень хімічних об’єктів – виміру в’язкості, визначення показника заломлення, визначення твердості зразків, «громову машину» для досліджень атмосферної електрики та ін.

Відзначився М. В. Ломоносов і в астрономії та геофізиці. Зокрема, 26 травня 1761 р. йому вдалося виявити атмосферу навколо Венери. В оптиці Ломоносову належить винахід «ночезрительной трубы» (1756–1758), яка дозволяла виразно розрізняти предмети у темноті. Задовго до У. Гершеля він сконструював відбивний (дзеркальний) телескоп для додаткового плаского дзеркала. У період панування корпускулярної теорії світла М. В. Ломоносов підтримав хвильову теорію Х. Гюйгенса й запропонував власну оригінальну теорію кольорів.

М. В. Ломоносов приділяв увагу розвитку природознавчих галузей - геології та мінералогії. При цьому він обстоював матеріалістичні позиції: доводив органічне походження ґрунту, торфу, кам’яного вугілля, бурштину, нафти. У його роботах впроваджувалися ідеї закономірностей природної еволюції і заперечувалася теорія креаціонізму.

Дослідження М. В. Ломоносова вплинули на розвиток металургійної галузі в Російській імперії. Вчений уперше розробив фізичні умови «вільного» руху повітря в копальнях і застосував результати аналізу до процесів у печах, які працюють без примусового дуття. У 1763 р. він опублікував науковий посібник «Первые основания металлургии или рудных дел», в якому детально розглянув властивості різних металів і практичні способи їх отримання.

Під керівництвом М. В. Ломоносова у Географічному департаменті Академії наук складався «Атлас Российский». Вчений розробив план збирання фізико-географічних і економіко-географічних відомостей для «Атласа», зокрема, шляхом організації географічних експедицій.

Як видатний поет, М. В. Ломоносов істотно удосконалив літературну, прозову та віршовану мову, вписавши таким чином своє ім’я золотими літерами в історію російської філології. Йому належать важливі роботи з мовознавства: «Письмо о правилах российского стихотворства» (1739); «О пользе книг церковных в российском языке» (1755–1757), граматика російської мови (1755) і перша риторика російською мовою (1748). Найяскравіші та найвідоміші оди М. В. Ломоносова – «На взятие Хотина» (1739); «Утреннее размышление о Божием величестве», «Вечернее размышление о Божием величестве при случае великого северного сияния» (1743). М. В. Ломоносову також належать вірші, епічна поема «Петр Великий»; трагедії «Таміра і Селім», «Демофонт» тощо.

В історії розвитку живопису М.В.Ломоносов відомий, зокрема, тим, що заново відкрив втрачені технології виготовлення мозаїк. У 1752 р. він зайнявся будівництвом першої фабрики кольорового скла в селі Усть-Рудиця поблизу Санкт-Петербурга. Мозаїки М. В. Ломоносова, серед яких «Полтавська баталія», портрет Петра I, портрет І. І. Шувалова, викликали захоплення у сучасників і пошану нащадків.

Суттєвий внесок здійснив М. В. Ломоносов у формування російської історичної науки XVIII ст. Основні його історичні роботи – «Древняя Российская история» (ч. 1–2, 1766), «Краткий российский летописец с родословием» (1760). Історичні ідеї М. В. Ломоносова формувалися в умовах боротьби двох теорій походження російської держави – «норманістів» і «антинорманістів». Він став лідером «антинорманістів», які заперечували автохтонне походження Давньоруської держави і вважали, що творцями Київської Русі були не варяги, а автохтонні, слов’янські і частково чудські (угро-фінські) племена.

Варто відзначити трактат М. В. Ломоносова «О сохранении и размножении Российского народа» (1761), де була запропонована низка законодавчих і суспільних заходів, спрямованих на збільшення народонаселення Росії, зокрема, підвищення народжуваності, питання охорони здоров’я, зміцнення інституту шлюбу, а також залучення іноземців у російське підданство.

Діяльність на ниві розвитку освітніх закладів є одним із найбільших внесків М. В. Ломоносова у науку. У 1754 р. він розробив проект першого в Росії Московського університету, який було відкрито в 1755 р. Сьогодні це найбільший вуз Російської Федерації, лідер вертикалі російських освітніх установ, названий на честь свого «батька-засновника».

Життя й діяльність М. В. Ломоносова стали яскравим прикладом служіння науці і Вітчизні. Вчений збагатив власними відкриттями фізику, хімію, астрономію, географію, геологію, історію, філологію. У Росії та Україні ім’ям М. В. Ломоносова названі навчальні заклади, десятки вулиць, встановлено чимало пам’ятників. Зокрема, у Дніпропетровську 25 червня 1971 р. урочисто відкрито пам’ятник ученому на проспекті Карла Маркса. 22 жовтня 2011 р. у Києві за сприяння НАН України відбулося друге спільне засідання Ради Євразійської Асоціації університетів та Ради Міжнародної асоціації академій наук, присвячене 300-річному ювілею М. В. Ломоносова, на тему: «Наука і освіта – основоположні фактори забезпечення модернізації економіки країн СНД». Учасники засідання в спільному рішенні сформулювали основні вектори подальшого співробітництва учених і освітян України, Росії, Казахстану, інших пострадянських країн. Отже, постать М. В. Ломоносова – один із символів єдності культурно-освітнього простору слов’янських народів, вірності науковим ідеалам «віку Просвітництва», виразником яких був геніальний учений, чиє 300-річчя ми відзначаємо сьогодні.

М.В. Поляков
ректор ДНУ імені Олеся Гончара,
професор, академік АН вищої освіти України


ГончарTV ГончарFM Газета Анонси Чому ДНУ Welcome to DNU Facebook Instagram Youtube Telegram LinkedIn