До 95-річчя Олеся Гончара у Дніпропетровському національному університеті, що носить його ім’я, відбулися традиційні щорічні читання «Берег любові…».
«Любов – це життєве кредо письменника, головний мотив його творчості, світ його особливої реальності. Пояснюючи так особистісне утвердження сили любові, Олесь Гончар в останні дні свого життя запише: «Так життя було суворим, але чи не тому все й перелилося в таку гарячу, таку одержиму любов до України?!». Субстанція любові-кохання як рушійна сила, як піднесене, витончене почуття, знайшла своє відбиття у творчості Олеся Гончара в іпостасях вічності й миттєвості, Ероса і Танатоса, рушійної сили земного буття з його радощами й втратами», - відзначила професор кафедри української літератури ДНУ Нінель Іванівна Заверталюк, розкриваючи гостям літературного свята «Концепцію любові й кохання у творчості Олеся Гончара».
Цього року композиційною основою читань був діалог студентів-ведучих про прекрасне, мистецтво і любов, побудований на спогадах та щоденникових записах Олеся Гончара. «Образ Олеся Гончара в моїй пам'яті» - це спогади доцента кафедри української літератури ДНУ Костянтина Дуба про письменника. За словами Костя Семеновича, до нього «містично притягується» все, що пов’язане з Олесем Гончаром. Кандидатська дисертація науковця свого часу була присвячена аналізу новелістичного роману «Тронка». У нього й досі бережно зберігається відповідь-лист Олеся Гончара молодому досліднику на прохання означити власне бачення, як автора, жанрової своєрідності «Тронки».
У власному вірші «Ломівка Гончара» співробітник Науково-дослідної лабораторії фольклору, народного говору та літератури Нижньої Наддніпрянщини ДНУ, дніпропетровський поет Віталій Старченко намагався передати повоєнну Ломівку – передмістя Дніпропетровська, куди повернувся молодий Олесь Гончар після війни. Поет був у тому будинку, тепер музеї-садибі Олеся Гончара, де гостинно приймала брата сестра письменника Олександра Сова. Цього року вона відзначила своє 99-ліття. Про непересічність почуття кохання, обпаленого війною, нагадала студентка Вікторія Івченко поезією Олеся Гончара «Над Бугом» з циклу «Фронтові поезії». У супроводі сопілки (Аліна Шевченко) прозвучав уривок з роману «Берег любові». Розкішний подарунок, тільки-но видану книгу «Олесь Гончар: бібліографічний покажчик» для іменної аудиторії залишив член дніпропетровського відділення Національної спілки письменників України Володимир Луценко.
Уже багато років поспіль в аудиторії, яка носить ім’я знаменитого випускника ДНУ Олеся Гончара, проходять подібні заходи. У цій кімнаті, де зібрані цінні експонати, унікальні свідчення творчого й повсякденного життя Олеся Гончара, відчувається безпосередній зв'язок з майстром. «Олесь Гончар органічно пов'язаний з альма матер. Саме в нашому краї закладено його коріння, саме Дніпропетровський університет був у витоків його особистості, - підкреслює проректор з науково-педагогічної роботи у сфері гуманітарної освіти та виховання молоді ДНУ Валентин Іваненко. - Зусиллями наших викладачів на факультеті української й іноземної філології та мистецтвознавства створений центр, де проходять резонансні заходи з переосмислення творчості письменника. Кожного разу вони віддзеркалюють нові грані його особистості. Присвоєння університету імені Олеся Гончара спонукає нас до ще глибшого вивчення творчості письменника».
«Після кожних Гончарівських читань відчуваємо катарсис – Гончар очищує», - зворушливо відзначає завідувач кафедри української літератури Наталя Петрівна Олійник.
Інформаційно-аналітичне агентство
Дніпровського національного університету
