Поети Дмитро Павличко та Олександр Ратнер презентували у Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара спільну поетичну збірку «Разом».
«Слава Україні!», - вигуком-привітанням звернувся до філологічної студентської й викладацької аудиторії такий хрестоматійно знайомий усім видатний український поет Дмитро Павличко. «Героям слава!», - гучно відповів зал. «Наша нинішня днина у вас не забудеться», - запевнив Дмитро Васильович. – Я тут переживаю хвилюючі моменти. Ви мене налаштували на дуже приємне ставлення до університету, з яким тісно пов’язані мої друзі і старші колеги Павло Загребельний і Олесь Гончар. Олесь Гончар – мій учитель. Усе своє творче життя іду за ним, як він мені і порадив. Щасливий, що маю честь виступати в університеті, який носить його ім’я. Саме тут, коло вас, на Січеславщині, де Дніпро найширший і наймогутніший, - сила нашої держави. Тут творилася і творитиметься історія України».
Класик сучасної української літератури Дмитро Павличко і дніпропетровський російськомовний поет Олександр Ратнер товаришують з 1976 року, вони однодумці – так про себе говорять. Олександр Ратнер переклав чимало поезій старшого колеги російською мовою, їх можна вмістити у великий том на півтисячі сторінок. Дмитро Павличко, у свою чергу, давно обіцяв другові перекласти і деякі його поетичні твори. І ось задум здійснений – співпрацю товаришів можна оцінити, перечитавши збірку «Разом». «Я вдячний йому за те, що він пише правду. Особисто переживаю ці вірші, переклади яких сьогодні вам презентуємо», - сказав Дмитро Павличко про творчість Олександра Ратнера. Друзі поперемінно зачитували поезії, спочатку автор – оригінал, потім перекладач – іншомовну версію.
Гостям довелося відповідати на «каверзне» запитання літературознавця ДНУ Наталі Олійник, чи правдива щодо них сентенція Василя Жуковського про те, що перекладач у прозі – це раб, а перекладач у поезії – суперник. Олександр Ратнер зізнався, що некоректно порівнювати Ратнера з Павличком, людиною, яка здійснила подвиг – уклала збірку «Світовий сонет», блискуче переклавши вершинні зразки сонетів світової літератури з 26 мов.
«Наші мови близькі. І в цьому криється велика небезпека, бо і російський, і український перекладач натрапляють на такі слова, яких немає в його рідній мові, - відповів на запитання Дмитро Павличко. - Наприклад, в українській мові немає прямого відповідника поетичного вислову Ратнера «жизнь, как течь». Тому тут боряться не лише Павличко з Ратнером, а й наші мови. А мови, щоб ви знали, живі - вони самі командують нами. Я завжди боявся перекладати з ближніх мов, легше перекладати з неслов’янських, хоча це теж мука шалена. Перекладаючи Шекспіра, часто змушений був одне англійське слово передавати чотирма чи п’ятьма українськими. Тому ми з Олександром Ратнером намагалися показати, що все можливо. Я хотів довести, і, в першу чергу, собі, що українською мовою все можна перекладати. Але переклад ніколи не може бути дослівним, і не варто цього досягати. У такому випадку кожен поет-перекладач є суперником. Оскільки ми знаємо і шануємо одне одного, я хотів, щоб Олександр Ратнер переклав мої «Два кольори», які російською мовою практично неможливо перекласти, тому що «Два цвета» зовсім не звучить, але він якимось чином це зробив. Я думаю, що ми сьогодні насправді хочемо вам показати, що ми непогані майстри. І наближаємося до того ідеального моменту в перекладацькій діяльності, коли і слова знайдені, і зміст та настрій твору передані. Філологам це повинно бути цікаво, бо тут мова виходить на мову, і мова мові допомагає відкривати одна одну», - наголосив Дмитро Павличко.
На захід завітала відома дніпропетровська письменниця, багаторічний керівник Дніпропетровського відділення спілки письменників України Леся Степовичка. Свого дніпропетровського колегу Олександра Ратнера вона пообіцяла привітати пізніше, і звернулася безпосередньо до Дмитра Павличка: «Дорогий Дмитре Васильовичу, мені в юності було дивно читати вірші Гете, і знати, що він у вісімдесят років закохався у 16-річну квітникарку. На вашому останньому ювілеї в Національній опері Ви були у такому віці, як Гете, і сказали, що вчора Вам написався вірш: «Поклич мене, моє дівчатко миле, поклич, і коло мене стань..». Я тоді Олександру Ратнеру сказала, що Ви – наш український Гете. А сьогодні, в присутності такого прекрасного залу, хочу запевнити, що Ви перевершили Гете – Ви пережили його роками і, по-друге, пишете зараз вірші не набитою, досвідченою рукою, по пам’яті, а рукою живого чоловіка. Для Вас ніколи не було дилеми: бути поетом, чи писати про політику. Спасибі Вам за це. Любимо Вас, чекаємо Вас завжди. І я хочу сказати: летімо, як до неба, як до сонця й до Дніпра, до поета – до Павличка, до Дмитра!»
Ректор ДНУ Микола Вікторович Поляков подякував поетам за візит і запросив їх з родинами і колегами ще неодноразово відвідувати університет. «Зустрічі з видатними людьми незабутні. Вони є важливою складовою підготовки наших студентів, майбутніх фахівців, сприяють інтелектуальному зростанню молоді», - відзначив Микола Вікторович. Дніпропетровському національному університету гості залишили свої подарунки: Дмитро Павличко - десятитомник власних творів, Олександр Ратнер – три збірки своїх поезій. Слушно відзначила декан факультету української й іноземної філології та мистецтвознавства Ірина Степанівна Попова, що у цей день студенти й викладачі університету мали щасливу нагоду говорити, спілкуватися і слухати унікальних людей.
Інформаційно-аналітичне агентство
Дніпровського національного університету
