До 96-ої річниці від дня народження великого українського письменника Олеся Гончара у Дніпропетровському національному університеті, що носить його ім’я, пройшло літературно-музичне свято «Душі соборність Шевченкового джерела».
Упродовж п’ятдесяти років триває наукове осмислення творчої спадщини Майстра – від І Гончарівської конференції у 1964 році до ювілейних V (квітень 2008) та VI (квітень 2013) Всеукраїнських наукових конференцій.
Нинішні Гончарівські читання особливі, вважають організатори заходу – студенти й викладачі факультету української й іноземної філології та мистецтвознавства ДНУ, оскільки проводяться у рік 200-літнього ювілею Тараса Шевченка. У багатьох своїх листах Олесь Гончар писав про Книгу Буття українського народу – «Кобзар», радив читати і вникати у кожне слово цієї книги, яку вважав настільною. «Своїм високоморальним «Кобзарем», своїм апостольським подвигом Шевченко зробив більше, ніж будь-хто для порятунку нації від занепаду, від знедуховлення і розмивання», – говорив письменник. Олесь Гончар підтримував теплі стосунки зі співробітниками музею на Тарасовій горі, вважав, що Чернеча Гора «освітлює» всю Україну. Відомо, що Олесь Гончар звертався до заступника голови ради міністрів України з проханням підтримати проект пам’ятника Максиму Залізняку та Івану Гонті – героям поеми «Гайдамаки» Тараса Шевченка – та відкрити його в Умані до 175-ої річниці Кобзаря.
До учасників і гостей зустрічі слово мав голова Дніпропетровського відділення Спілки письменників України Володимир Луценко: «Олесь Гончар жив і працював у нелегкі часи, коли навіть його з унікальними «Прапороносцями» і «Людиною і зброєю» намагалися витіснити на літературні задвірки. Пригадуються слова французького письменника і філософа Альбера Камю про те, що кожен художник знаходиться на галері свого часу і мусить змиритися з тим, що він у відкритому океані. Кожен художник мусить веслувати, щоб вижити і творити. Олесь Гончар добре веслував – створював шедевр за шедевром, хоча каток тоталітарної системи добре проїхався і по ньому. Дуже приємно бути в аудиторії імені Олеся Гончара, до відкриття якої і я мав причетність. Приємно, що традиції вшанування пам’яті Олеся Гончара продовжуються і продовжуються».
Традиційні учасники читань – студенти та викладачі факультету української й іноземної філології та мистецтвознавства декламували поезії, присвячені Олесеві Гончару, співали пісні, запропонували інтерпретацію «Канівського етюду» Олеся Гончара, виступали з науковими розвідками, зокрема, про особливості художньої рецепції образу Великого Кобзаря у творчості письменника.
Директор музею-садиби письменника у селі Суха на Полтавщині, де пройшли дитячі роки Олеся Терентійовича, берегиня слова й духу Олеся Гончара Тетяна Бондаревська відзначила, що для неї несподівана і приємна тема «Шевченко і Гончар», вона теж нею давно переймається. Тетяна Владиславівна передала в дарунок університету чергову книгу одного з найвідоміших Гончарознавців – ректора Полтавського національного педагогічного університету ім. Короленка Миколи Степаненка.
«Кожна область любить і шанує тих письменників, які в ній народилися. Волею Божою Олесь Гончар народився у Катеринославі, і це не можливо змінити, як не можливо змінити те місце, де ми народилися, – емоційно звернулася до учасників читань відома дніпропетровська письменниця Леся Степовичка. – Тобто Олесь Гончар, як Дніпро, як степ, як наше Придніпров’я, є той архетип, та знакова особистість і той бренд, ім’я якого носить і вулиця, і Ваш університет, і багато різних закладів у Дніпропетровську. Хочу сказати, що сучасні письменники потерпають від малотем’я, постійно знаходяться у пошуках теми. Олесь Гончар не шукав тему – війна сама нахабно увійшла в його життя і творчість. Завдяки своєму таланту він зміг правдиво показати війну. Ремарк, Барбюс, Гончар – ці люди стоять на одному щаблі. Ми повинні пишатися Олесем Гончаром». Письменниця подарувала університету видання, присвячене «великій сестрі великого брата», загальній улюблениці Олександрі Сові – «Праведниця, або сота весна Олександри Терентіївни Сови». «Наш світ ірреальний, алогічний, часто жорстокий. Вважаю сестру Олеся Гончара Олександру Терентіївну однією з тих небагатьох праведників, які тримають цей світ».
Дорогими гостями на літературних читаннях були доньки Олександри Терентіївни, племінниці Олеся Гончара Віра і Тетяна, син Віри Гаврилівни Олег. Вони подарували науковцям кафедри української літератури фотолітопис сім’ї Олеся Гончара.
Учасники пам’ятної зустрічі нагадали усім, що у Дніпропетровську увічнена пам'ять Тараса Шевченка і Олеся Гончара. Це пам’ятник Шевченкові на Монастирському острові, театр ім. Шевченка, вулиця Шевченка, парк імені Шевченка, вулиця Олеся Гончара та його погруддя на фасаді другого корпусу ДНУ, Дніпропетровський національний університет носить ім’я Олеся Гончара. Шевченківській вулиці, де здобував освіту Олесь Гончара, присвятив поезію відомий дніпропетровський поет Віктор Корж «Осанна Шевченківській вулиці».
Людина, яка доклала багато зусиль для збереження пам’яті Олеся Гончара в університеті, декан факультету української й іноземної філології та мистецтвознавства ДНУ, професор Ірина Попова з приємністю відзначила, що третє квітня кожного року для факультету й усього університету є дуже винятковим, святковим і світлим днем. «Кожного разу, коли ми збираємося у цій чудовій аудиторії, яка носить ім’я Гончара ми говоримо про різні грані життя і творчості Олеся Гончара, сказала Ірина Степанівна. – Хоча мені здається, що ту вершину, якою були життя і творчість письменника, не вдасться ніколи і нікому осягнути, але ми намагаємося. І так природно, що наші чудові студенти говорили сьогодні про Гончара і Шевченка. Бо на моє глибоке переконання, ці два великі українці своїм життям і своєю творчістю вимолювали для своєї України добро, волю, свободу».
Група студентів та керівництво університету урочисто поклали квіти до погруддя письменника на фасаді другого навчального корпусу Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара.
Інформаційно-аналітичне агентство
Дніпровського національного університету
