Дніпропетровський національний університет, що носить ім’я великого письменника, нагородив ювілярку медаллю «За вірну службу ДНУ».
Олександра Терентіївна і досі мешкає в маленькій хатинці на околиці Дніпропетровська, куди після війни повернувся Олесь Гончар, щоб продовжувати навчання в університеті. «Ця хата й справді була теплою. І гріла вона не стільки плиткою, розжареною до червоності, скільки теплом людської щирості, турботи, доброти. Демобілізований фронтовик був оточений тут увагою, зовсім для нього незвичною. Йому відводять краще місце – біля грубки, сестрин чоловік не забуває щовечора зарядити карбідом лампу, щоб її вистачило на всю ніч, і навіть діти намагаються не галасувати, коли сідаєш до роботи», – так згадуватиме Олесь Гончар сестрину хату, де писалися «Прапороносці», де Олександра Терентіївна і досі ревно оберігає усі речі, що мають на собі відбиток причетності до Великого Майстра. Прикрашені рушниками, наче ікони, портрети Олеся Терентійовича, книжки з його автографами, численні подарунки.
«Нас розвели у 1920-му годі, як мама вмерла, – згадує Олександра Терентіївна. – Він довго і не знав, що в нього сестра є. У 35-му ми зустрілися, тоді у 38-мім, а тоді аж у 1945-му, а всю війну не бачилися. Він поїхав у Харків, але гуртожиток був зруйнований. Мій чоловік запропонував йому жити у нас, коли він вирішив продовжувати навчання в Дніпропетровському університеті. Ми поставили йому тут дві дошки і два лантухи соломи: один у боки, один у голову, і шинеллю він вкривався – ото таке життя було у 45-му».
Приймаючи вітання від ректора ДНУ імені О. Гончара Миколи Полякова, Олександра Терентіївна зізналася, що жодного дня не ходила до школи, але самотужки навчилася писати і читати, перечитала всі книжки свого брата. Вручаючи медаль «За вірну службу ДНУ», Микола Вікторович відзначив, що її «життєві університети» є безцінними для всього колективу: «Для нас Ви багато десятиліть залишаєтеся тим ланцюжком, що поєднує університет з родиною Майстра. Ви даруєте нашим студентам радість спілкування, зберігаєте дух цієї оселі, освяченої великим письменником, несете дорогу для всіх нас пам'ять про Олеся Терентійовича», – наголосив ректор. Донька Олександри Терентіївни Тетяна Гаврилівна подякувала керівництву і профспілковому комітетові ДНУ за піклування про родину. «За допомогою університету був побілований дім-музей Гончара, завезено дрова, щоб опалювати кімнати, де живе Олександра Терентіївна та зберігаються унікальні речі. І хоча поряд стоїть наш сучасний будинок, мамі затишніше в її старому будиночку, там вона проводить багато часу», – говорить Тетяна Гаврилівна.
Своїми емоціями від спілкування з ювіляркою діляться і студенти. Анастасія Яриш, студентка 3 курсу факультету української й іноземної філології та мистецтвознавства: «Це незабутні враження! Ми спілкувалися з сестрою самого Олеся Гончара! За кілька років ми станемо викладачами української мови і літератури, і ми обов’язково переповідатимемо своїм учням про цю зустріч, про Олександру Терентіївну. Це пам'ять на все життя».
Інформаційно-аналітичне агентство
Дніпровського національного університету
