У Культурологічному клубі ДНУ «В гостях у ректора» був відомий поет, член Національної спілки письменників України, автор багатьох поетичних збірок й пісенних текстів, випускник Дніпропетровського національного університету Юрій Кібець.
Чергова зустріч у Культурологічному клубі для студентів та викладачів «В гостях у ректора ДНУ» пройшла у Палаці студентів університету. Відбулася розмова Вченого і Поета – двох випускників дніпропетровського класичного університету. Студентки-філологині талановито декламували вірші поета «Орільська осінь», «Публічна самота», «Лінія на долоні степу». У залі пролунала композиція «Сплуталося все» на слова Юрія Кібця, яка увійшла до збірки «Найкращі пісні України».
«В нашому університеті навчальний процес органічно поєднується з формуванням творчих особистостей, які відрізняються не тільки високим професійним рівнем, а й високим рівнем культури, – розпочав зустріч ректор Микола Поляков. – Щоразу в нашому Культурологічному клубі ми спілкуємося з надзвичайно цікавими людьми, творче життя яких пов’язане з театральним, образотворчим мистецтвом, з музикою, співом, поезією. Сьогоднішній вечір називається «Співець степової Еллади»: нас чекає цікава розмова із знаним поетом, випускником нашого університету Юрієм Кібцем».
Ректор нагадав гостям зустрічі деякі факти з біографії видатної постаті Придніпров’я. Народився поет у 1946 році в селі Котівка Магдалинівського району у родині педагога, народного умільця, поета Івана Кібця. Закінчив історико-філологічний факультет нашого університету. Професійний шлях митець розпочав як учитель. Згодом працював журналістом, редактором видавництва «Промінь» («Січ»), заступником директора Дніпропетровського академічного українського музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка, тривалий час очолював Дніпропетровське обласне літературне об’єднання імені Павла Кононенка. Юрій Кібець – лауреат премій ім. А. Хорошуна, ім. І. Сокульського, лауреат кількох пісенних конкурсів. Автор збірок «Зорі батьківського саду», «Іменем закоханих», «Легенди про Кобзаря», «Оріль», «Поцілунок крізь грати», «Селянський герб», «Троянди для Одисея», «Провидець» та інших. Юрій Іванович багато зробив для утвердження й розвитку козацьких звичаїв і традицій на Дніпропетровщині. Він є заступником голови Ради Старшин Дніпровського реєстрового козацтва. Ім’я Юрія Кібця занесене до Книги Пошани «Подвижники Січеславщини».
«Поет все життя пише одну книгу, – звернувся до шанувальників своєї творчості серед студентів та викладачів Юрій Кібець. – При цьому важливо, щоб була віддача від читача, повагу до якого в мені виховали ще класики 20-х років. Павло Тичина говорив, що перед читачем потрібно знімати капелюха. І досі для мене залишається невирішеним запитання, що ж таке творчість: самостеження і відтворення себе у власних творах чи вивчення інших і виклад своїх спостережень?»
Ректор поцікавився, що є нового у доробку поета та попрохав зачитати щось з останнього. Юрій Кібець відзначив, що щодня з’являються нові рядки, майже готовий новий цикл поезій про події на Майдані і Донбасі, з якого зачитав поезію «Весь Майдан». Протягом вечора Юрій Іванович декламував й інші власні самобутні поезії, зокрема, «Єство», «Заніміли в знемозі весняні сади», «Ніч Тараса на Арбаті» (присвячено Тарасові Шевченку).
– Пригадайте щось зі студентських років?
– Пам’ятаю, як ми, третьокурсники, приймали до літературної студії першокурсницю Любов Голоту. А сьогодні й вона нас може прийняти куди-завгодно – адже вона, як ви всі знаєте, лауреат Шевченківської премії, член Пен-клубу у Києві. Наші земляки й випускники нашого університету Олесь Гончар та Павло Загребельний були, для нас, студентів, іконами, на які ми молилися. Ми цікавилися не лише літературними справами: читали і про Ейнштейна, і про Кибальчича… Нас хвилювало, чим живе фізтех, а фізтехівці, у свою чергу, прохали нас дати почитати «Собор» Олеся Гончара. Тоді були міцні міжфакультетські зв’язки між студентами, багато хто був і «фізиком і ліриком» одночасно. Я, наприклад, знайомий з вашим науковцем, фахівцем з точних наук Миколою Дронем, який написав збірку поезій про Приорілля, склавши таким чином мені конкуренцію.
– Як би Ви охарактеризували сучасний стан поезії в нашому місті?
– Сьогодні спостерігається велике різноманіття обдарувань. Повсюди в арт-кафе проходять літературні молодіжні зустрічі, і в кожному можна побачити свого Шевченка, Пушкіна… Говорять, що зараз торжество бездуховності. Я не згоден: народ себе рятує, демонструючи розсипи талантів.
– Багато ваших поезій стали піснями. З якими композиторами Ви співпрацюєте?
– Кожен поет мріє про те, щоб його вірші були покладені на музику. Хоча не до кожної поезії можна створити музику. Найбільше співпрацюю з Юхимом Олександровим, який, вважаю, найкраще відчуває мою поезію, а також Ігорем Тищенком, Володимиром Забарою.
Студенти запитували, чи пам’ятає Юрій Кібець свій перший вірш; хто і що його надихає; прохали поділитися секретом успіху. На запитання, чи бували в автора творчі кризи, Юрій Кібець відповів, що на відміну від багатьох літературних побратимів, йому таке явище невідоме. «Криза може тривати максимум півхвилини, а загалом пишеться завжди», – жартома, як і протягом всієї зустрічі відповідав поет.
– Ви малюєте?
– Малював лише в школі на полях зошитів дівочі обличчя. Потім три точно таких зустрів у житті. І запевнив, що маю документ, який свідчить про наше знайомство.
Останнє запитання від студента-філолога – вірш-експромт про те, які плани ще має Юрій Кібець. «Хочеться видати все, що написав, бо опубліковано лише близько 30% з усього», – мріє поет.
«Спілкуватися з поетом – велика насолода. Наша студентська аудиторія завжди на Вас чекатиме», – запросив Юрія Кібця на подальші зустрічі ректор Микола Поляков. «Цього року ювілеї видатних українських поетів Максима Рильського (120 років) та Ліни Костенко (85). Мені було б що розповісти», – запропонував теми наступних відвідин університету поет.
Інформаційно-аналітичне агентство
Дніпровського національного університету
