На історичному факультеті Дніпропетровського національного університету ім.О.Гончара у день 100-річчя професора Дмитра Павловича Пойди відбулися присвячені його пам’яті сьомі наукові читання, які, за словами доктора історичних наук, професора В.В.Іваненка, є подією не тільки університетського і регіонального, а й всеукраїнського значення. Валентин Васильович також зазначив: «На наш заклик вшанувати пам'ять вченого відгукнулося чимало науковців з різних куточків України. Особливо приємно, що на читаннях, які проводяться з 1993 року, уже сформувалося стійке коло науковців.
У ДНУ сформувалася атмосфера шанобливого ставлення до наших видатних вихованців, які в різні часи сприяли перетворенню університету на один з потужних центрів освіти України. У цьому ряду і Дмитро Павлович Пойда, з ім’ям якого пов’язана ціла епоха в історії історичної науки ДНУ і регіону».
Сьомі наукові читання були присвячені проблематиці, яка найбільше хвилювала Д.П.Пойду як науковця, - питанню аграрної історії в різні історичні епохи. Це доповіді д.і.н., проф. О.Б.Шляхова «Селяни України в умовах капіталістичної індустріалізації (кінець19 – поч.20 століття); д.і.н., проф. В.В.Іваненка «Трагічний ужинок форсовано-примусової колективізації на Дніпропетровщині (кінець 1920-х – поч. 1930-х років); д.і.н., проф. В.В.Стецкевича (Кривий Ріг) «Село Наддніпрянщини в роки окупації 1941-1944 років»; д.і.н., проф. С.І.Світленка «Тарас Шевченко як символ нації у працях українських мислителів кінця 19 – початку 20 століття.
Після призначення у 1937 р. на педагогічну роботу в Дніпропетровськ, життєва і професійна біографія Дмитра Павловича Пойди міцно пов'язується з Дніпропетровським державним університетом, де з перервами на війну та у зв'язку із закриттям історичного факультету (1952–1965) він майже три десятиліття очолював кафедру історії СРСР. Тут він і відбувся як один з провідних літописців українського селянства та його вікової боротьби за землю та свободу, реалізував свій самобутній педагогічний талант, наукове дарування, організаторські здібності, вписавши яскраві сторінки у літопис вітчизняної історичної науки. Дмитро Павлович стояв біля витоків відновленого у 1965 р. історичного відділення в структурі історико-філологічного факультету, виділеного з 1971 р. у самостійний факультет. Ініціативи вченого-історика щодо перебудови навчального процесу відповідно до вимог часу, підготовки науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації, проведення конференцій, симпозіумів поступово формували той високий імідж факультету, який сприяв перетворенню його на один із провідних підрозділів університетської історичної освіти і науки в Україні.
«Багатогранна наукова спадщина Д.П.Пойди перевищує 150 найменувань друкованих праць – монографії, статті, рецензії, історіографічні огляди, методичні розробки і рекомендації, науково-популярні публікації тощо. Сам же він підготував кілька докторів і понад 20 кандидатів наук, що у сукупності з оригінальністю його дослідницьких підходів означало фактично сформування у Дніпропетровську наукової школи з аграрної історії України, яка стала добре знаною не тільки у республіці, а й далеко за її межами» - стверджує один з численних учнів Дмитра Павловича, нині професор, проректор ДНУ ім. О. Гончара Валентин Іваненко.
Інформаційно-аналітичне агентство
Дніпровського національного університету
