Напередодні великого українського свята – Дня захисника Вітчизни та Дня українського козацтва – ми з моєю однокурсницею Інною Закорецькою (група ДК-16м-1) вирішили, що найкращим виховним заходом у контексті нашої педагогічної практики на 6-му курсі університетського навчання буде важлива й емоційно насичена екскурсія. Разом зі студентами академічної групи ДК-16-1 спеціальності «Спеціальна освіта» факультету психології ДНУ імені Олеся Гончара ми відвідали Музей громадянського подвигу жителів Дніпропетровщини.
Що можна сказати про доцільність вибору нами такого заходу, про емоції, які пережили студенти під час екскурсії та після неї? Ми були там вперше. Й були дуже вражені від побаченого й почутого: ці обстріляні дорожні знаки із позначенням міст Донбасу, знищена воєнна техніка й чиїсь автомобілі, жахливі історії, які їх супроводжують – все це навіює страх, співпереживання, емпатію та надію. Надію на те, що незабаром усе це скінчиться. А пам’ятник воїну-захиснику, якому дівчинка несе яблуко?! Без сліз неможливо було обійтись…Ми слухали розповідь екскурсовода, у минулому учасника АТО – Дмитра Кошки про те, що там коїлось і коїться й донині, й довго не могли заспокоїтися…
Але коли ми зайшли до оглядової зали музею, то наші емоції потроху почали змінюватись. Більшість стін прикрашають світлини з волонтерами та з історіями про них і з ними. На нас із світлин дивились волонтери-студенти, волонтери-педагоги, волонтери-лікарі, волонтери-учні, волонтери – люди різних професій й різного віку, які вважали своїм найсвятішим і першочерговим обов’язком допомогти тому, хто поїхав на схід боронити незалежну країну, тому, хто приїхав у наше місто як тимчасово переміщена особа, як людина, яка не змогла витримати весь той жах, який випав на її долю… Кожен зробив свій внесок: чи то чергування на «гарячій лінії» допомоги воїнам АТО, допомоги біженцям зі східних областей, чи чергування в обласному шпиталі, чи то виготовлення маскувальної сітки або пакунків зі смаколиками та харчами й шкарпетками, дитячими малюнками, чи надання екстреної медичної допомоги. Ми розуміли, що кожен внесок вагомий.
У музеї АТО створений вражаючий кінозал, де зображення передається на 360 градусів, і відчувається «ефект присутності». На чотирьох стінах ми мали змогу подивитися 24-хвилинний фільм, у якому в хронологічній послідовності представлені події останніх трьох років – від окупації Криму до сьогодення. Переглянутий фільм, який створили відомі волонтери міста Наталія Хазан та Євген Титаренко про військові події і звитяжну, мужню участь у справі захисту країни, її цінностей і національних надбань, наших ровесників-хлопчиків, юнаків, дорослих чоловіків, волонтерів додав ще хвилювань… Не так просто все було сприймати: неначе то інші світи, інші міста й села, де пролітає над ними чорною птахою війна… Але то є наша Україна! І її захищають ті, про кого ми цього разу більше дізнались: наші містяни – мужні, хоробрі й добросердні, щедрі люди. Я пишаюсь і тим, що наш факультет психології разом із іншими факультетами університету, його викладачі та студенти-волонтери причетні до справи надання психологічної, соціальної та матеріальної допомоги військовим, пораненим і переселенцям. Мене переповнює гордість і шана за те, що Музей АТО – перший в Україні і як такий, що має вже послідовників (13. 10. 2017 р. на Вінниччині відкрився також музей), – заснований саме в нашому місті. Тому що ми є місто, яке прийняло понад 80 тисяч переселенців, та з початку війни і до сьогодні не припиняє надавати допомогу воїнам і їхнім сім’ям.
Шана вам, українські Воїни Миру! Дякуємо за спокій громадян, за мужність і самопожертву, за ваш військовий подвиг! Низький уклін за те, що ризикуєте життям, аби ми жили в мирі, добрі й щасті, мали можливість здобувати повну вищу освіту. Такі думки переповнювали нас, учасників цього патріотичного заходу. Це було ще й гарним вітанням усіх нас зі святом захисників Вітчизни, Покрови, бо ми того варті!
Слава Україні! Героям слава !
Анастасія Волинець,
студентка факультету психології,
волонтерка Центру соціальних ініціатив і волонтерства
ДНУ ім. О. Гончара
