Студенти ДНУ імені Олеся Гончара присвятили День захисника України нашим солдатам. Слова подяки, обмін подарунками, дружня і приязна розмова – все це відбувалося на залізничному вокзалі м. Дніпро, в затишному куточку відпочинку для бійців АТО, куди юні волонтери завітали разом із керівницею Центру соціальних ініціатив і волонтерства ДНУ Зоєю Петрівною Бондаренко.
Зізнаюся, що живучи в Дніпрі, я й гадки не мала про існування такого «пункту відпочинку». Стало соромно... Мимоволі задаєшся питанням: «Чому не дізналася про це раніше, чому навіть не намагалася..?» І якими ж були мої здивування, захоплення й гордість, коли люди різного віку, різних статків і різних професій просто приходили в цей куточок зі словами: «Ми тут принесли бійцям і вам, волонтерам...» і діставали даруночки. Тепло ставало у нас на душі.
Бачили б ви обличчя волонтерів і бійців! Такі, здавалося б, дрібниці, як солодощі, кава, паперові й пластикові стаканчики чи рукодільні вироби, а скільки «вогників» вони запалюють в очах хлопців, які тут відпочивають після прибуття звідти або до відправлення туди, де й зараз неспокійно...
Усі військові сповнені доброти та емпатії! Привозячи з собою покинутих на війні тварин, вони знаходять їм притулок у своїх домівках, бо за час війни вони вже стали, як побратими. Для нас, студентів, було незвично і щемливо почути захоплюючі історії про котів і собак, які «попереджали» бійців про вибухи, сховані «розтяжки» чи кроки «чужого», а ще – побачити світлини друзів наших менших на мобільних телефонах бійців або ж помітити декого з них і сьогодні в лаштунках хлопців…
Зустріли нас тепло й щиро. Волонтерки Світлана Шелудько і Лілія Артюхіна одразу ж запропонували нам каву. Здавалося, це була найсмачніша кава й найчарівніші цукерки – з присмаком позитивного настрою та нотками гумору. Ми теж прибули із даруночками! А навзаєм отримали «сердечка», власноруч виготовлені майстринями волонтерського гурту вокзалу. Нам було дуже приємно! Незчисленними були й добрі історії від гостей та волонтерів! А стенди із бойовими та волонтерськими шевронами: здається, стільки в одному місці я їх ніколи не бачила! За всіма ними – долі окремих бійців та небайдужих людей – волонтерів…
Від себе додам, що відчувається неймовірна радість, коли ти зробив щось корисне. Волонтерство – це не тільки моральний обов’язок кожної доброчесної людини, а й джерело духовного збагачення, невимушене спілкування зі своїми однодумцями й бажання творити добро. Ці найпотаємніші думки з’являються відразу, коли опиняєшся там, де необхідний зараз, – і ти просуваєш милосердну ідею служіння людям у момент, коли самостійно твориш історію. Це надзвичайно важливо: відчувати себе невід’ємною частиною нашого суспільства. Хай наші імена не будуть прописані, скажімо, в музеї чи в літописах, і їх ніхто не знатиме, але думка, що ти долучився до такої важливої справи, викликатиме в тебе радість і гордість, що ти не лишився за межами сучасних подій. Ти і є ця подія.
Хто ти? Українець! Де ти? Тут! Коли? У цю мить! Хотілося б, щоб це розуміли й відчували всі, тоді ми, допомагаючи одне одному, досягнемо згуртованості та єдності, сили духу й перемоги! Сподіваюся, що про свою країну та її бійців ми згадуватимемо не лише на свята, а завжди будемо мати шану, подяку, віру й надію у своїх серцях.
Ми щиро вдячні захисникам, хоробрим і відважним воїнам, серед яких є й представники нашого університету! Пишаємося ними і тим, що представляємо Alma-mater серед волонтерського руху нашого міста!
Олександра Данілова,
студентка І курсу факультету психології,
волонтерка
