Сьогодні, 29 травня, на полігоні Павлоградського механічного заводу відбувся успішний запуск студентської ракети класу CanSat, яка вийшла на задану висоту та на відстані двох кілометрів від землі вивела два супутника. Успішний старт – результат копіткої майже дворічної роботи команди фахівців і студентів Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, ГО «Асоціація Ноосфера» та Національного центру аерокосмічної освіти молоді України.
– «СВС-1» телеметрію не отримує.
– «СВС-2» телеметрію отримує. Прийом.
На пункті запуску і відеоспостереження чергують студенти фізико-технічного факультету ДНУ Олександр Добродомов, тезки Владислави Калінін і Пророка та Анастасія Харченко. Саме ця команда за годину дасть старт студентській ракеті.
Поруч із пунктом «Пуск» стоїть «Робот» – так закодована автоматична станція стеження, що відслідковуватиме телеметрію з супутників. Ця станція проходить перше випробування, раніше зйомки телеметрії проводилися вручну. Про спільну розробку студентів фізтеху, фізики, електроніки та комп’ютерних систем та факультету прикладної математики розповідає Денис Постол: «У нас є датчики, і програма вираховує, під яким кутом і в якому напрямку потрібно повернути камери. На них стоять два двигуни, які виконують команди та направляють турель під потрібним кутом. Відео- та фотокамери з висоти передають інформацію “на землю”. Дві камери, бінокль і антена розташовані відносно близько до стартової позиції». Також фіксуються показники з датчиків тиску, атмосферного складу, температури та передаються «Роботу».
А на стартовій позиції велика група студентів і викладачів під керівництвом досвідченого ментора, старшого наукового співробітника НЦАОМУ Вадима Солнцева готують ракету до запуску. Точка старту – найвідповідальніша. Ще одна точка спостереження віддалена від стартової позиції на 11 км. Усі групи працюють злагоджено й зосереджено.
Пускова команда приїхала на полігон напередодні. Вистачило часу і ракети підготувати, і контрольні точки обладнати, і куліша зварити, й з комашнею поборотися.
«Сьогодні проходить другий етап проекту запуску студентської ракети, який реалізується в нашому університеті, – говорить ректор ДНУ, член-кореспондент НАНУ Микола Поляков. – Перший етап закінчився пуском ракети-демонстратора у квітні минулого року. Одна із ракет, які планується запустити, була підготовлена як прототип носія для запуску університетських дослідницьких апаратів на висоту до 3 км. Після минулорічного старту були допрацьовані конструкція ракети, двигун, змінені характеристики палива. Також виготовлена друга ракета, яка повинна здійснити підйом на висоту до 7 км». Микола Вікторович також приїхав на Павлоградський полігон, щоб підтримати команду: «Організаційну підтримку нам надав «Південний машинобудівний завод» і його директор Сергій Войт та директор Павлоградського механічного заводу Володимир Кириченко. Обидві організації зацікавлені у співпраці з ДНУ щодо підготовки фахівців для розробки й виготовлення нових комплексів ракетно-артилерійського озброєння».
У світовій практиці команди університетів, коледжів, технікумів готують невеликі супутники розміром не більше пляшки пепсі-коли та масою 330-350 г і виводяться ракетами на висоту від 2 до 3 км. За допомогою парашуту ці супутники потім спускаються на землю. В амбітних планах нашої команди – стати згодом організатором подібного всеукраїнського або й міжнародного змагання.
«Наприклад, студенти Каліфорнійського університету нещодавно запустили ракету такого ж класу, як наша – твердопаливну, некеровану – на висоту 103 км. Вони досягли межі космосу. У нас теж є подібні амбітні бажання, – ділиться планами один із кураторів студентів від ДНУ, керівник лабораторії «Космос» Інжинірингової школи Ноосфера, кандидат технічних наук Олексій Кулик. – Головне полягає не тільки в тому, щоб вивести ракету чи супутник в задану точку, а й щоб у реальному часі виконувати певні вимірювання, передавати інформацію. Тобто запуск студентської ракети – завершений цикл: створення носія, систем спостереження за польотом, систем прийому інформації від ракети під час польоту, конструювання й виготовлення корисного навантаження – дослідного мікросупутника типу CanSat і систем, які від нього приймають інформацію. Команда підготувала до старту дві твердопаливні ракети, обидві розміром близько 1,7 м, вагою 7 кг, вантажопідйомність CanSat-носія близько 700 г, в іншої ракети вантажопідйомність менша – до 300 г, але її завдання не у винесенні певного корисного навантаження, а в експериментальному відпрацюванні конструкції, двигуна тощо».
Згодом стає зрозумілим зміст фрази «”СВС-1” телеметрію не отримує». У процесі передстартової підготовки бортовий контролер вивів помилку, яку в умовах полігону не можна виправити, тому пускова команда вирішила старт більшої ракети відкласти. Вирішено запускати меншу ракету.
І після передстартової підготовки нарешті лунає:
– …Три, два, один, пуск!
За словами менторів, другий запуск пройшов у штатному режимі із виконанням усіх поставлених завдань: супутники зібрали і передали необхідну інформацію та спустилися на парашутах на землю, ракета-носій також повернулася у штатному режимі. А на команду очікує ще один виїзд на полігон після складання сесії. Упевнені, і сесія, і пуск пройдуть успішно.
Інформаційно-аналітичне агентство
Дніпровського національного університету
