Біля наукової бібліотеки Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара з’явилася горобинова алея, яка увічнюватиме пам’ять ректора ДНУ (1998-2020) Миколи Вікторовича Полякова.
Колеги, друзі, родина, учні Миколи Вікторовича згадали внесок ректора в осучаснення університету на початку ХХІ століття, його наукові здобутки, інтелігентність, щирість, доброзичливість.
Виконувачка обов’язків ректора професорка Ольга Соколенко подякувала усім, хто знайшов час і можливість прийти, щоб вшанувати пам’ять М.В. Полякова: «Микола Вікторович очолював університет у непрості роки, коли були проблеми із фінансуванням, не раз змінювалася влада. І навіть за таких умов був повністю реконструйований і модернізований головний корпус університету, добудований професорський будинок, відремонтована наукова бібліотека ДНУ, він відстоював наш Палац студентів. Ми всі пам’ятаємо слова Миколи Вікторовича, що треба любити не себе в університеті, а університет в собі. Усіма своїми вчинками, своїм життям він стверджував цю ідею. Ті, хто не цінують минулого, не мають майбутнього. Ми пам’ятаємо, що 1 травня Миколі Вікторовичу виповнилося б 75 років, цінуємо й шануємо його пам’ять», – зазначила Ольга Леонідівна.
«Такий багатогранний колектив як наш, університетський, із славними традиціями, має і колективну вікову пам’ять, – наголосив новообраний ректор професор Сергій Оковитий. – У цій колективній пам’яті зберігається багато імен, але, на жаль, останніми роками до них додаються імена із найближчого кола. Пішов із життя Олександр Олексійович Кочубей. Зупинилося серце Миколи Вікторовича Полякова. І наші особисті спогади, теплі і щемні, цеглинками лягають у той фундамент колективної пам’яті, на якому ми будемо будувати майбутнє, реалізовувати задумані ними проекти, зміцнювати університет.
У моїх особистих спогадах – пропозиція Миколи Вікторовича очолити науковий напрям університету. Пам’ятаю його прагнення, щоб усі наші видатні наукові досягнення були цілком заслужено реалізовані в рейтингових місцях, держбюджетних темах. У моїх спогадах – його настанова рівнозначно ставитися до всіх факультетів. Ви пам’ятаєте його вислів: «Який палець не вріжеш – усім боляче», і цими мудрими словами я буду керуватися й надалі. Також я пам’ятаю, як він завжди всім допомагав. І не тільки в університетських справах, а й у складних життєвих обставинах завжди перший пропонував допомогу. І всі ми будемо будувати такий університет, яким би пишався Микола Вікторович» – зазначив Сергій Іванович.
.jpg)
Директор центру гуманітарних проблем освіти та виховання молоді Валентин Іваненко відзначив, що це один із комплексу заходів, утверджених Ученою радою університету, спрямованих на увічнення пам’яті ректора М.В. Полякова. «За часи ректорства Миколи Вікторовича ДНУ став регіональним лідером вищої освіти та науки, одним із кращих класичних університетів України, одним із стратегічних осередків у системі національної освіти. Наш університет активно інтегрувався до світового освітнього простору, про що свідчать близько 100 двосторонніх угод про співробітництво університету з провідними академічними і науковими установами світу. Свідченням здобутків нашого колективу було присвоєння ДНУ надано статусу національного, а в 2008 році – імені славетного випускника Олеся Гончара. Професійні здобутки нашого ректора були високо поціновані державою. Пройдуть роки, зміниться наше університетське покоління, але алея скандинавської горобини, яку ми сьогодні висаджуємо, символізуватиме нашу глибоку шану», – сказав Валентин Васильович.
Долучився до пам’ятної події і член Наглядової ради ДНУ, мер Дніпропетровська (2000–2014 рр.) Іван Куліченко: «У мене багато особистих спогадів про роботу з Миколою Вікторовичем. Я вдячний Богу, що Микола Вікторович став почесним громадянином нашого міста, дякую колективові за довіру й обрання мене членом Наглядової ради вашого університету, задоволений, що свого часу був ініціатором прийняття постанови про відзначення на державному рівні 100-річчя ДНУ. І сьогодні, коли знаний в Україні і Дніпрі науковий і освітній центр, ваш університет, опинився на зламі внутрішніх поколінь, було б справедливо, щоб колектив працював злагоджено, щоб ви всі були шанованими, рідними і рівними. Це було б найкращою пам’яттю про Миколу Вікторовича. Я із задоволенням посаджу сьогодні дерево, адже часто буваю тут з онуками, і буду його поливати», – пообіцяв Іван Іванович.
Про долю Миколи Вікторовича, даровану вищою силою, та біографію, написану особисто, розмірковувала деканеса факультету української та іноземної філології й мистецтвознавства професорка Ірина Попова: «Доля дарувала йому досить цікаве, різноаспектне, насичене і багатогранне життя. А свою біографію він творив сам, він робив її зразу і набіло, тому що був глибоко переконаний, що у житті чернеток не буває. У цій біографії були любов, вірні друзі, прекрасна родина, донька, онуки, правнук. У цій біографії були і залишаються успіх, досягнення, перемоги, визнання людей і держави, улюблена справа і, передусім, його університет.
Колись у приватній бесіді Микола Вікторович сказав, що для кожного із нас, університетських, розуміння університету своє, особливе, і це закономірно, але при цьому він наголосив, що ми маємо пам’ятати, що університет один, єдиний. І для того, щоб зберегти його єдиним, треба працювати. Сьогодні ми висаджуємо алею на честь, для вшанування і в пам’ять про Миколу Вікторовича, ректора, для якого університет залишається назавжди», – наголосила Ірина Степанівна.
Своїми спогадами про зустріч з Миколою Вікторовичем, про наукове кураторство молодим ученим згадував доктор фізико-математичних наук, професор Олег Гаврилович Гоман. Він розповів присутнім маловідомі юнацькі сторінки біографії М.В. Полякова.
Висаджуючи 30 скандинавських горобин, університетський колектив символічно продовжив справу Миколи Вікторовича, адже перше дерево на цій алеї посадив саме він, у, здається, такому далекому 2010 році.
Інформаційно-аналітичне агентство
Дніпровського національного університету
