Мабуть, ніхто не буде заперечувати той факт, що людина створила культуру, а культура – людину. Сьогодні культура і мова виявилися об’єднаними в царині духовних вартостей кожної особистості й усього суспільства. Очевидно, що в низькій культурі мови виявляються виразні ознаки бездуховності... На жаль, мовна неграмотність, невміння написати елементарний текст, правильно перекласти його українською мовою чомусь перестали сприйматися як пляма на службовому мундирі. Питання культури української мови є принциповим, актуальним і не зовсім “благополучним” у наш час. Воно обговорюється не тільки мовознавцями, а й узагалі людьми, котрі дбають про розвиток рідної мови.
Саме тому 15-16 квітня 2010 р. Обласний центр історії та розвитку української мови та кафедра української мови Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара провели II Всеукраїнську науково-практичну конференцію “Культура мови в українському суспільстві”.
Основна мета заходу – обговорення, теоретичне обґрунтування важливих питань культури української мови, накреслення реальних шляхів реалізації здобутків сучасної стилістики, лінгвокультурології, соціолінгвістики тощо у різних сферах життя України, а також підвищення соціальної значущості української мови, привернення уваги до її нормативності, зокрема, у Дніпропетровському регіоні.
Гостей та учасників заходу привітала декан факультету української й іноземної філології та мистецтвознавства проф. І. С. Попова, яка відзначила, що культуру мови як запоруку піднесення культури суспільної думки, суспільно корисної праці треба виховувати. І як жоден господар не засіває своєї ниви мішаним зерном (або суржиком, як здавна звали суміш зерен жита, ячменю та інших злаків), так і нам давно вже слід навести лад у мовному житті, надавши йому офіційної можливості нормального функціонування й розвитку.
На пленарному засіданні виступили Н. М. Сологуб (д.ф.н., проф., провідний науковий співробітник відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України), В. А. Чабаненко (д.ф.н., проф., завідувач кафедри загального та слов'янського мовознавства Запорізького національного університету), Ю. Ф. Прадід (д.ф.н., проф., декан факультету української філології Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського, академік Академії наук вищої школи), Н. С. Голікова (к.ф.н., доц. кафедри української мови Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара, директор Обласного центру історії та розвитку української мови), І. В. Магрицька (к.ф.н., доц. кафедри української мови та літератури Східноукраїнського національного університету ім. Володимира Даля), Г. П. Євсєєва (к.ф.н., докторант кафедри права та євроінтеграції Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президенті України).
Учасники конференції обговорювали насущні проблеми мовної культури у п’яти секціях, звернулися до важливих теоретичних питань культури української мови, окреслили реальні шляхи реалізації здобутків сучасної стилістики й лінгвокультурології в різних сферах життя України. Лінгвісти ділилися своїми знаннями, досвідом, душевними переживаннями про тернисте минуле, непросте, суперечливе сьогодні й трепетно неспокійне майбутнє національної мови.
Сподіваємося, що проведення такого неординарного заходу матиме помітний резонанс у нашому регіоні, стане трампліном для подальших зібрань науковців і громадськості з різних куточків України в Дніпропетровському національному університеті. Адже мова – це не тільки засіб спілкування, а й природний резервуар інформації про світ, насамперед про свій народ. То ж яку згадку про себе ми залишимо своїм нащадкам? П. Мовчан колись зазначав: “Людина, яка втратила свою мову — неповноцінна, вона другорядна в порівнянні з носієм рідної мови. В неї зовсім відмінніша рефлексія і користується вона, за визначенням І. Франка, "верхньою" свідомістю. Себто її підсвідомість унаслідок асиміляції загальмована, притуплена”.
Отже, культура української мови – це проблема, яка є предметом пильної уваги не тільки мовознавців, а й кожного свідомого громадянина, який розуміє, що мовна культура – це надійна опора у вираженні незалежності думки, розвиненості людських почуттів, у вихованні діяльної особистості.
Т. Шевченко, канд. філол. наук,
співробітник Обласного центру історії та
розвитку української мови ДНУ.
