24 лютого вибухи від ракетних обстрілів змусили повірити в реальність того, що всім людям зі здоровим глуздом ще вчора здавалося алогічним, неможливим, нереальним. Реальність, в якій потрібно не просто жити, а й працювати, гуртувати колектив, забезпечувати стабільність університету, допомагати тим, хто постраждав від нелюдської жорстокості ворога.
Завдяки Збройним Силам України, Дніпро і Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара живуть майже звичним життям. Ці 100 днів ми читаємо лекції, спілкуємося з абітурієнтами, надаємо прихисток колегам і студентам з тимчасово переміщених університетів. А ще – постійно моніторимо студентів, які опинилися в окупації: чи є з ними зв’язок, чи безпечно їм слухати лекції, чим можемо допомогти?
Усвідомлення ницості злочинних дій агресора на українській землі приходить не тільки через страшні кадри в медіа, а й через невимовний жаль за випускниками ДНУ, які віддали життя за наші мирні робочі будні. Денис Котенко, Михайло Купрієнко, Владислав Скворцов, Михайло Новиков… Наші Герої. І священний обов’язок університетської родини – зберегти пам’ять про них.
Півтори сотні ракет, які прилетіли на Дніпропетровщину, зробили нас міцнішими в прагненні надавати волонтерську і психологічну допомогу співвітчизникам, чинити інформаційний і кіберопір ворожим силам, активізувати міжнародні комунікації для консолідації світової спільноти. У ці 100 днів ми зосередилися на головному – що ще може зробити університет для підвищення обороноздатності держави та стійкості нашого суспільства.
Дякую кожному співробітнику і студенту, хто прийняв цей виклик долі і своєю стійкістю та наполегливою працею тримає Україну.
Працюємо далі! Віримо в ЗСУ та нашу Перемогу!
Ректор Сергій Оковитий
