Сьогодні Дніпропетровський національний університет імені О.Гончара відзначає піввіковий ювілей випуску 1960 року. Тоді дипломи класичного університету отримали 190 філологів, 56 хіміків, 54 біологи, 188 випускників фізико-математичного факультету, девять – геолого-географічного. Півсторіччя промайнули і для 324 випускників новоствореного фізтеху.
Переплітаючи земні дороги з космічними орбітами, вони розлетілися по неосяжному тоді Союзу: Москва, Красноярськ, Челябінськ, Перм, Єкатеринбург, Воткінськ, Мінськ, Київ, Запоріжжя, Донецьк, і, звичайно ж, Дніпропетровськ. Назвати усіх випускників і їхні досягнення на сторінках газети неможливо, назвемо хоча б кількох. В. Сайгак – Герой Соціалістичної Праці, академік Російської академії космонавтики; Л. Кучма – другий Президент України, багато років очолював Південний машинобудівний завод; В. Команов – Герой України, Провідний конструктор ракетно-космічних комплексів „Зеніт” і „Циклон”, директор програми „Морський старт”; Л. Новикова – професор, член-кореспондент Академії гірничих наук України; І. Хазов, І. Ханін – багато років очолювали спеціалізоване проектно-конструкторське бюро „Орбіта”; М. Якушкін – професор ДНУ; Є. Смолянський – головний конструктор проекту Дніпровського електродного заводу (Запоріжжя); М. Ласкавий – провідний конструктор з теми „Буран” СКБ (м. Перм); І. Заярнюк – провідний конструктор НВО „Іскра”; В. Борисенко – очолював конструкторського бюро державного виробничого об’єднання „Воткінський завод”; І. Ракосій в особливому підрозділі створював і експлуатував метеорологічну ракету МР-12, на теплоході „Академік Візе” зі своїми ракетами кілька разів обійшов земну кулю, здійснюючи запуски...
Щоосені збираючись у стінах alma mater, вони дають один одному обіцянку зустрітися через рік і виконують її. Спогади про студентську юність, фізтехівське братерство, вимогливих викладачів, танцювальні вечори, освоєння цілини запалюють у їхніх очах юнацькі вогники, стирають з облич 50 післяуніверситетських років, і вони знову перетворюються на студентів – романтиків і мрійників.
Федір Іванович Аврахов, доцент кафедри аеродинаміки ДНУ:
«Набір 1955 року проходив в умовах суворої засекреченості: ніхто не знав, ким ми будемо – чи атомниками, чи шпигунами. Необхідно було скласти шість іспитів, прохідний бал – 27, тобто можна було отримати лише три четвірки. Навчатися також було дуже складно, щодня більше 10 лекційних годин, практичні заняття. Тому цілком закономірно, що серед 340 наших однокурсників більше третини стали академіками, докторами наук, професорами, кандидатами наук. Але і стипендія була 450 рублів, а на старших курсах – 600. На той час це були великі гроші, на них можна було і прожити місяць, і з одягу дещо придбати.
У ті роки професія фізика була романтичною, ми пишалися тим, що стоїмо у витоків прогресу. Постійні суперечки: хто важливіший – фізики або лірики, творчі вечори, студентські капусники… На фізтесі був перший естрадний оркестр, тож до нас на танці стояла черга дівчат з філологічного та біологічного факультетів. Ми були молодими, нас зігрівало відчуття причетності до побудови нового, кращого суспільства. Ми усі хотіли працювати у конструкторських бюро, проектувати, створювати нову техніку, мріяли про наукові відкриття».
Елеонора Віталіївна Авраменко, багато років викладала спеціальні дисципліни у технікумах:
«Молодий факультет прагнув самоствердження, намагався бути кращим в усьому. На фізтесі була найкраща волейбольна команда. У збірних факультету, міста, України грав Юра Семенов – згодом головний конструктор РКК «Енергія». Футболісти фізтеху також були лідерами міжфакультетських баталій, а капітан команди Володимир Драновський згодом став Головним конструктором КБ «Південне» з розробки космічних апаратів. Були серед нас і співаки, і поети, танцюристи, музиканти, художники».
Юрій Іванович Мошненко, головний науковий працівник КБ «Південне»: «Вчитися було цікаво, хоча й важко. На перших двох курсах читали вищу математику, фізику, хімію, теоретичну механіку, теорію міцності, термодинаміку в університетському (поглибленому) обсязі, інженерні предмети: нарисну геометрію, креслення, деталі машин, електротехніку. А знання отримувати на фізтесі було в кого - прекрасних, просто надзвичайних, викладачів, ерудованих розумників-відмінників. Романтичні для нас секретні спецкурси читали Є.Р.Абрамовський, В.Т.Кулібаба, Г.С.Шандоров, І.І.Морозов, М.М.Бєляєв, М.І. Дупліщев, В.А.Махін.
На факультеті працювало студентське наукове товариство, під егідою якого хлопці пропонували і обговорювали з ученими фізтеху і фантастичні ідеї, і конкретні ракетно-космічні проекти, і науково-методичні питання. Наприклад, Віктор Пилипенко, використовуючи ідею професора Гризодуба з електротехніки, застосував метод імпедансів для розв’язання задачі теплопровідності, відтак – динаміки рідини. Пізніше він розробив новий науковий напрям досліджень динаміки рідинних ракетних двигунів, усунення кавітації (що призводить до руйнування ракетного двигуна), його було обрано академіком НАНУ.
Треба сказати, що ми, вихідці з села (серед нас і Льоня Кучма) у чомусь спочатку поступалися міським хлопцям і дівчатам: і одягнені гірше, і не такі впевнені, не відзначалися вишуканістю слова. З часом ці відмінності практично зникли, ми вчилися всьому кращому. Хочу зазначити, що однією з головних рис характеру Леоніда Кучми була його здібність до навчання, він переймав найкраще й найкорисніше у друзів-студентів, викладачів, потім – у своїх вчителів-конструкторів, у керівників, та й просто у розумних людей».
Володимир Іванович Лобанов, кандидат технічних наук, багато років працював у ЦНДІ «Циклон»:
«Почувши заклик до комсомольців допомогти зібрати перший урожай на цілині, ми усі побігли до комітету комсомолу. Бажаючих було багато, але від ДДУ поїхали 55 студентів, переважно фізтехівці та кілька дівчат з філологічного і біологічного факультетів. Серпень, спека. Під’їжджає вантажівка, з неї вискакує водій-солдат і кричить, що в кількох кілометрах звідси горить степ. Похапали лопати, шматки брезенту, і на шаленій швидкості машина мчить туди, де вогонь. Вже видно, як язики полум’я ось-ось охоплять величезний масив сухої пшениці. Два юнаки борються з вогнем: в одних трусах, у сажі, штаньми збивають полум’я. Це наші товариші Леонід Кучма і Віталій Чорнобривець першими кинулися рятувати врожай. Це потім у нашого Президента були Ленінська премія, ордени і медалі, а першу нагороду – медаль «За освоєння цілинних земель» - Леонід Кучма отримав на фізтесі.
Валентин Михайлович Петровський, провідний інженер Інституту фізики високих енергій (Московська область):
«Із вдячністю всі ці роки згадуємо наших викладачів, лише з часом, навіть із деяким здивуванням, ми усвідомлювали, наскільки фундаментальні і міцні знання вони нам дали. У кожного «своя доля, і свій шлях широкий», здобутки і заслуги кожного з нас, випущених у великий світ науки і виробництва у 1960 році, значні, будь-то президент, академік, або інженер. Ми віддали справі 50 років життєвої енергії».
Інформаційно-аналітичне агентство
Дніпровського національного університету
