24 травня в день вшанування пам’яті рівноапостольних Кирила і Мефодія весь слов’янський світ відзначає спільне свято – День слов’янської писемності та культури. Саме завдяки «солунським братам» українці ХХІ століття мають можливість читати повчання Володимира Мономаха і літописи Ярослава Мудрого, нетлінне «Слово о полку Ігоревім» та поезію Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, Л. Костенко тощо.
З метою відродження культурних традицій, духовної спадщини слов’янських народів, а головне – збереження і плекання рідної мови Обласний центр історії та розвитку української мови Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара провів просвітній захід, присвячений цій знаменній даті. На Свято були запрошені студенти й викладачі факультету української й іноземної філології та мистецтвознавства, які з нетерпінням чекали на нього, бо стало воно вже доброю традицією у стінах нашої альма-матер.
Зі словами привітання до присутніх звернулася декан факультету української й іноземної філології та мистецтвознавства, професор І.С. Попова, відзначивши, що просвітницька діяльність Кирила і Мефодія мала всеслов’янське значення. Обидва вони вважали, що писемність є найважливішою частиною культури будь-якого народу, що кожен народ має знати свою рідну мову та історію. Тому саме сьогодні, у день всеслов’янського свята писемності, ми повинні ще раз звернутися, як казали давні римляни, ad fontеs (лат.) – до витоків своїх і згадати історію власне східнослов’янського письма, українського зокрема.
Як підкреслила директор Обласного центру історії та розвитку української мови, доцент кафедри української мови Н. С. Голікова, до винаходу письма людство йшло довгими шляхами і лише кілька тисячоліть тому стало застосовувати для запису усної мови знаки. Прийнято вважати, що це відбулося близько шести тисяч років тому (у ІV тисячолітті до н.е.), на думку деяких дослідників, – навіть раніше (починаючи з VІІІ тисячоліття до н.е.), але проблема виникнення слов’янської писемності, звукобуквеної за своєю формою, і досі чітко не з’ясована. Уже не одне століття вчені всього світу намагаються розшифрувати слов’янські азбуки. Цікаві гіпотези щодо цього були висунуті у працях М. Толстого, М. Трубецького, Ю. Чернохвостова, Ю. Степанова та ін. На думку О. Потапенка, слов’янська азбука – це суцільний зв’язний текст, це Всесвітня молитва, Господній Заповіт людству, символічне послання: «Бог – це добро, це життя, це єдиномисліє. Якщо ви хочете бути щасливими, живіть у праці, злагоді, чеснотах, навчайтесь, не порушуйте заповіді, клятви, дані Богу і ближньому».
Звернулася зі словами вдячності до викладачів факультету голова наукового товариства «Філолог» М. Бурдастих (випускниця, студентка V курсу), наголошуючи на тому, що такі звичні святкування Дня слов’янської писемності та культури у стінах рідного університету допомагали студентам-філологам якомога ближче підійти до вивчення животрепетної проблеми походження письма в русичів, до виникнення українського етносу зокрема.
Студенти ІІІ курсу українського відділення факультету української й іноземної філології та мистецтвознавства порадували гостей Костянтиновою абетковою молитвою, а випускники (студенти V курсу) передали на цьому Святі естафету творчості, наукових пошуків своїм молодшим товаришам. Зустріч вийшла теплою та по-родинному затишною.
Отже, віддаючи данину пам’яті братам-просвітителям, ми намагаємося осягнути оте велике мистецтво – навчити іншу людину чинити, мислити, поводитися по-християнськи й самим прагнути до цього, не забувати джерел нашої духовності, одвічних цінностей. Сподіваємося, що наші нащадки не дозволять собі забути подвижницького подвигу Кирила і Мефодія, збережуть отой ключ до розгадки слов’янської абетки у своєму серці.
Співробітник Обласного центру
історії та розвитку української мови
Т. В. Шевченко
