У нещодавно створеній аудиторії «Літературне Придніпров’я» Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара студент-філологи мали нагоду поспілкуватися з письменником Придніпров’я Григорієм Гусейновим.
Зустріч відбулася у рамках презентації шостого тому краєзнавчої антології письменника „На землі, на рідній...”. У ній вперше зібрані унікальні свідчення очевидців та художні тексти, що дозволяють скласти уявлення про життя на Катеринославщині та Придніпров’ї у різні часи. Також Григорій Джамалович розповів про історію створення своєї нової книги «Повернення в Портленд». Справжнім святом виявилось для нього знайомство з аудиторією Павла Загребельного, який свого часу пропонував письменникові стати редактором журналу «Київ» і підтримував з ним теплі стосунки.
Завідувач кафедри української літератури факультету української й іноземної філології та мистецтвознавства Наталя Петрівна Олійник звернулася до студентів та гостя: «Рік назад ми познайомилися з Григорієм Гусейновим, письменником, лауреатом Шевченківської премії, редактором найчитабельнішого в Україні часопису «Кур’єр Кривбасу». Минулого року розмова з ним, книги, які він подарував, стали поштовхом до того, що в наших студентів з’явився глибинний інтерес до творчості письменника. У мене під документ беруть Ваші «Незаймані сніги», наша випускниця Юлія Скрипник обрала темою дисертації Вашу творчість».
- Останні півроку я був замкнений на собі, - розповідає письменник про свою нову книгу, яка зараз готується до друку. - З одного боку, це велике щастя, коли ти занурений у щось власне, і тобі там дуже гарно, як у лоні матері. Коли дитинка народжується, всі тішаться, що вона подала свій перший звук. Хоча я думаю, вона відчуває, що закінчилося щасливе і починається невідоме, а, здебільшого, й драматичне. Так і я, нещодавно лише відніс до видавництва «Повернення в Порт ленд» і не знаю, яка її чекає доля. Це асоціативна проза, починаючи яку, не знав, чим вона закінчиться. Йдеться про Київ кінця шістдесятих років, вулиці якого «дзвеніли» трамваями, пересідаючи з одного в інший, можна було проїхати все місто. У сюжеті – відкриття міста юнаком, закоханим у «Бітлз». Спочатку воно відкривалося фасадами, задвірками, потім – дивними куточками, характерами людей. Звісно, що було і кохання. Взагалі, зараз починаю усвідомлювати, що пишу лише на одну тему – кохання. Саме ця книга-щоденник – про кохання в Києві. Звідки взявся сюжет? Під час навчання наприкінці 60-х у Києві я жив у гуртожитку з одним хлопцем. Після закінчення технікуму він змушений був працювати у в’язниці в Сибіру. Його мрія повернутися в Україну відображена у назві книги «Повернення в Портленд». Через багато років під час поїздки на рідну станцію на Кіровоградщині директор школи віддав мені пакунок, який прийшов на стару батьківську адресу. Виявилося, що туди вкладено два зошити – щоденники мого товариша по навчанню. Пройшло кілька років. Закінчивши «Господні зерна», а потім і «Незаймані сніги», був момент втрати чогось, ніби все обірвалося. Я намагався «пристати до якогось берега», черговий раз у когось закохатися, бо без кохання взагалі себе не уявляю. Якось знову побачив ці зошити, почав їх перечитувати і зрозумів, що це готова книжка. Почав набирати на комп’ютері, і зрозумів, що книга мусить мати вигляд щоденника, загального зошита. Обкладинка у нього буде потерта, із зім’ятими кутиками, щось у ньому – від того часу.
Допитливі філологи засипали запитаннями авторитетного письменника. Ось кілька з них:
- Творчість якого письменника, який твір перевернув Ваші світоглядні уявлення?
- Я лише зовні людина емоційна, а взагалі до мене важко щось доходить. Щодо таких письменників, то це Павич, бо прочитавши його тексти, зрозумів, що це література не сьогоднішня, а та, що буде писатися потім, колосальна філософія. Мені здається, якщо у Європі є здорова кров, то це Сербія, вона своєрідна, агресивна, від неї страждають усі сусіди, серби енергетично неймовірно могутні. Сербія, на мій погляд, це коріння, з якого буде розвиватися напівмертвий європейський світ.
- Як Ви ставитеся до того, що про Вас пишуть?
- З одного боку, неймовірно приємно. Бувають приємні сюрпризи, наприклад, коли вийшла перша моя книжка «Станційні пасторалі», перший відгук з’явився в «Літературній Україні» і його автором був Микола Вінграновський. А взагалі, коли щось написав, у тобі починає жити страх, відчуття втраченого часу, тому що раптом виявиться, що написане - якась дурниця. Адже після виходу книги вже не можеш впливати на її подальшу долю. Щоквартально в Україні виходить близько трьохсот книжок і 90% з них не помічаються. І може так трапитися, що людина вклала шматок життя, а книга не матиме майбутнього, й це - трагедія для письменника.
- Як Ви вважаєте, що повинна відображати сучасна література?
- Як і будь-чиє життя нікому нічого не повинне, так і література. Мені здається, функція літератури – не вчити, на подавати приклад в житті, а просто існувати. Бог людині дав можливість писати, і вона цей дар повинна реалізовувати.
Інформаційно-аналітичне агентство
Дніпровського національного університету
