19 листопада 2011 р. виповнюється 300 років від дня народження Михайла Васильовича Ломоносова – однієї з найяскравіших постатей вітчизняної та європейської науки й освіти XVIII століття. Ломоносов – перший російський учений-природознавець світового значення, який належав до покоління енциклопедистів, вихованих європейським Просвітництвом.
Майбутній великий вчений народився 8-го (за новим стилем 19-го) листопада 1711 р. у селі Мішанінському Куростровської волості Архангелогородської губернії (нині Архангельська область Російської Федерації), в селянській родині. З молодих років Ломоносов демонстрував неабиякі здібності і неухильне прагнення до нових знань, рано навчився грамоті. У 1731 р. пішов з обозом від міста Холмогор до Москви, де був прийнятий на навчання в Слов’яно-греко-латинську академію. У 1733-1734 рр. М. В. Ломоносов навчався у Києво-Могилянській академії. У 1735 р. його направили до Санкт-Петербурга для подальшого навчання при Академії наук, а восени того ж року відрядили на стажування до Німеччини, до міст Марбурга та Фрайберга. Молодий учений повернувся до Росії в 1741 р. Вже у 1742 р. Ломоносов отримав звання ад’юнкта з фізики, а в 1745 р. став професором хімії, дійсним членом «Академии наук и художеств», і на цій посаді залишався до кінця життя.
З 1757 р. М. В. Ломоносов займався активною організаторською діяльністю на ниві російської науки. Він став членом Академічної канцелярії і підключився до управління справами Академії наук. У 1758 р. М. В. Ломоносову було доручено управління Географічним департаментом, Історичним зібранням, Університетом і Академічною гімназією при Академії наук. Та напружена наукова і організаторська діяльність підірвала здоров’я науковця. Великий вчений помер 4-го (за новим стилем 15-го) квітня 1765 р. у Санкт-Петербурзі, у віці лише 53-х років.
М.В. Ломоносов – характерний приклад «людини віку Просвітництва», яку відрізняла надзвичайна широта кругозору та науково-дослідних інтересів. Його дослідження та публікації охоплюють найширше коло природничих та гуманітарних наук. З наукової точки зору, М. В. Ломоносов, передусім, видатний хімік і фізик. Його наукові досягнення у цих галузях ґрунтувалися на революційних для XVIII століття уявленнях про атомно-молекулярну будову матерії. Основною теоретичною ідеєю діяльності вченого було прагнення написати «корпускулярну філософію» – науковий трактат, який мав об’єднати на основі атомно-молекулярних уявлень у цілісну систему тогочасні знання з фізики і хімії. На шляху до «корпускулярної філософії» М. В. Ломоносов здійснив ряд наукових відкриттів світового значення. Передусім, він відкрив Закон збереження енергії. М. В. Ломоносов сформулював молекулярно-кінетичну теорію тепла, яка багато в чому передувала сучасним уявленням про будову матерії. Вчений вважав, що природа теплоти полягає у постійному русі атомів та молекул тіла, які він називав корпускулами.
У галузі хімії М. В. Ломоносов вперше в науці дав визначення фізичній хімії, близьке до сучасного, а також сформував детальну програму досліджень хімічних властивостей розчинів. М. В. Ломоносову вдалося ініціювати створення першої в Росії Хімічної лабораторії при Академії наук, яка діяла з 1748 р., тут вчений проводив дослідження зразків різних руд та мінералів з регіонів Російської імперії. Видатний вчений проявив себе і як приладобудівник. Зокрема, розробив прилади для фізичних досліджень хімічних об’єктів – виміру в’язкості, визначення показника заломлення, визначення твердості зразків, «громову машину» для досліджень атмосферної електрики та ін.
Відзначився М. В. Ломоносов і в астрономії та геофізиці. Зокрема, 26 травня 1761 р. йому вдалося виявити атмосферу навколо Венери. В оптиці Ломоносову належить винахід «ночезрительной трубы» (1756–1758), яка дозволяла виразно розрізняти предмети у темноті. Задовго до У. Гершеля він сконструював відбивний (дзеркальний) телескоп для додаткового плаского дзеркала. У період панування корпускулярної теорії світла М. В. Ломоносов підтримав хвильову теорію Х. Гюйгенса й запропонував власну оригінальну теорію кольорів.
М. В. Ломоносов приділяв увагу розвитку природознавчих галузей - геології та мінералогії. При цьому він обстоював матеріалістичні позиції: доводив органічне походження ґрунту, торфу, кам’яного вугілля, бурштину, нафти. У його роботах впроваджувалися ідеї закономірностей природної еволюції і заперечувалася теорія креаціонізму.
Дослідження М. В. Ломоносова вплинули на розвиток металургійної галузі в Російській імперії. Вчений уперше розробив фізичні умови «вільного» руху повітря в копальнях і застосував результати аналізу до процесів у печах, які працюють без примусового дуття. У 1763 р. він опублікував науковий посібник «Первые основания металлургии или рудных дел», в якому детально розглянув властивості різних металів і практичні способи їх отримання.
Під керівництвом М. В. Ломоносова у Географічному департаменті Академії наук складався «Атлас Российский». Вчений розробив план збирання фізико-географічних і економіко-географічних відомостей для «Атласа», зокрема, шляхом організації географічних експедицій.
Як видатний поет, М. В. Ломоносов істотно удосконалив літературну, прозову та віршовану мову, вписавши таким чином своє ім’я золотими літерами в історію російської філології. Йому належать важливі роботи з мовознавства: «Письмо о правилах российского стихотворства» (1739); «О пользе книг церковных в российском языке» (1755–1757), граматика російської мови (1755) і перша риторика російською мовою (1748). Найяскравіші та найвідоміші оди М. В. Ломоносова – «На взятие Хотина» (1739); «Утреннее размышление о Божием величестве», «Вечернее размышление о Божием величестве при случае великого северного сияния» (1743). М. В. Ломоносову також належать вірші, епічна поема «Петр Великий»; трагедії «Таміра і Селім», «Демофонт» тощо.
В історії розвитку живопису М.В.Ломоносов відомий, зокрема, тим, що заново відкрив втрачені технології виготовлення мозаїк. У 1752 р. він зайнявся будівництвом першої фабрики кольорового скла в селі Усть-Рудиця поблизу Санкт-Петербурга. Мозаїки М. В. Ломоносова, серед яких «Полтавська баталія», портрет Петра I, портрет І. І. Шувалова, викликали захоплення у сучасників і пошану нащадків.
Суттєвий внесок здійснив М. В. Ломоносов у формування російської історичної науки XVIII ст. Основні його історичні роботи – «Древняя Российская история» (ч. 1–2, 1766), «Краткий российский летописец с родословием» (1760). Історичні ідеї М. В. Ломоносова формувалися в умовах боротьби двох теорій походження російської держави – «норманістів» і «антинорманістів». Він став лідером «антинорманістів», які заперечували автохтонне походження Давньоруської держави і вважали, що творцями Київської Русі були не варяги, а автохтонні, слов’янські і частково чудські (угро-фінські) племена.
Варто відзначити трактат М. В. Ломоносова «О сохранении и размножении Российского народа» (1761), де була запропонована низка законодавчих і суспільних заходів, спрямованих на збільшення народонаселення Росії, зокрема, підвищення народжуваності, питання охорони здоров’я, зміцнення інституту шлюбу, а також залучення іноземців у російське підданство.
Діяльність на ниві розвитку освітніх закладів є одним із найбільших внесків М. В. Ломоносова у науку. У 1754 р. він розробив проект першого в Росії Московського університету, який було відкрито в 1755 р. Сьогодні це найбільший вуз Російської Федерації, лідер вертикалі російських освітніх установ, названий на честь свого «батька-засновника».
Життя й діяльність М. В. Ломоносова стали яскравим прикладом служіння науці і Вітчизні. Вчений збагатив власними відкриттями фізику, хімію, астрономію, географію, геологію, історію, філологію. У Росії та Україні ім’ям М. В. Ломоносова названі навчальні заклади, десятки вулиць, встановлено чимало пам’ятників. Зокрема, у Дніпропетровську 25 червня 1971 р. урочисто відкрито пам’ятник ученому на проспекті Карла Маркса. 22 жовтня 2011 р. у Києві за сприяння НАН України відбулося друге спільне засідання Ради Євразійської Асоціації університетів та Ради Міжнародної асоціації академій наук, присвячене 300-річному ювілею М. В. Ломоносова, на тему: «Наука і освіта – основоположні фактори забезпечення модернізації економіки країн СНД». Учасники засідання в спільному рішенні сформулювали основні вектори подальшого співробітництва учених і освітян України, Росії, Казахстану, інших пострадянських країн. Отже, постать М. В. Ломоносова – один із символів єдності культурно-освітнього простору слов’янських народів, вірності науковим ідеалам «віку Просвітництва», виразником яких був геніальний учений, чиє 300-річчя ми відзначаємо сьогодні.
М.В. Поляков
ректор ДНУ імені Олеся Гончара,
професор, академік АН вищої освіти України
