У Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара пройшла регіональна конференція «Навчання і виховання молоді як органічний процес підготовки конкурентоспроможних фахівців у ВНЗ: традиції та інновації». Подібні наукові зібрання відбуваються кожні два роки за ініціативи ректорату та групи аналізу у сфері гуманітарної освіти ДНУ.
Актуальність проблеми, винесеної на обговорення, очевидна. Не секрет, що сьогодні стратегічною метою вищої освіти стає не лише підготовка високопрофесійного, конкурентоспроможного фахівця, а й, що не менш важливо, виховання культурної, ерудованої людини, громадянина-патріота з широким соціальним мисленням, вмінням самореалізуватися, адекватно реагувати на будь-який виклик суперечливої й часто непередбачуваної сучасності.
Зауважимо, що враховуючи нинішній стан загальної культури студентської молоді, відкритий наступ бездуховності, демонстрацію «свободи вибору» - загальне тютюнопаління, недотримання студентами дрес-коду, вживання ненормативної лексики – ректорат, професорсько-викладацький колектив Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара визначили пріоритети освітнього процесу, одним з яких є нерозривність навчання і виховання.
У багатьох розвинених країнах Західної Європи, Японії, Америки постійно йде пошук нових концепцій освіти, які б найповніше враховували проблеми національного й загальнопланетарного розвитку в сучасному глобалізованому світі, про що зазначив у своїй доповіді проректор з науково-педагогічної роботи у сфері гуманітарної освіти та виховання молоді ДНУ ім. О. Гончара, професор Валентин Васильович Іваненко. Йдеться про фундаменталізацію освіти, ліквідацію так званої професійної замкнутості й культурної обмеженості людини, коли вона, маючи загалом непогану фахову підготовку, нездатна об’єктивно осмислювати реальність та знайти своє місце у суспільстві. Людина без гуманітарних знань – історії, філософії, літератури, культури, мистецтва, етики, естетики – не має системного мислення. Тож гуманітаризація вищої освіти є головним напрямом оновлення освіти на етапі переходу людства від індустріальної до технотропної цивілізації, що передбачає поворот до цілісного сприйняття світу й культури. Поясненням такого твердження є впевненість багатьох учених у тому, що гуманізація та гуманітаризація вищої освіти (в тому числі, й технічної) важлива для усвідомлення того, що всі винаходи і розробки запроваджуються для людини, в ім’я людини й повинні бути «людськими» в кращому розумінні, тобто зручними, безпечними й корисними.
На запитання чи вчить галузь гуманітарного знання – література – жити переконливо відповідала під час форуму завідувач кафедри української літератури факультету української й іноземної філології та мистецтвознавства ДНУ, доцент Н. П. Олійник. «Можливо, колись, у далекому майбутньому, література зникне, її замінять ультрасучасні технології, що впливатимуть на духовний світ людини, – зазначала Наталя Петрівна. – Та біблейська історія про танець царя Давида з гуслями у лівій руці та Псалтирем у правій промовисто свідчить, що доки існуватиме людина, доти й буде книжка. Книга стане непотрібною, коли людина переродиться в мутанта. Свого часу Антуан де Сент-Екзюпері стверджував: «Племена, що задовольняються чужими переказами, їдять чужий хліб і наймають архітекторів, щоб побудувати собі місто, заслуговують на презирство». Ми розпочали третє десятиліття державності. Україна має нарешті впорядкувати власну територію духовності. І тут багато чого може зробити література, бо Україна, за словами Олеся Гончара, була, є і залишається країною літератури. Сьогодні молодь мислить по-іншому, відчуває, аналізує, і вона, на моє глибоке переконання, відчуває справжність – і це найголовніше. Мене не перестає вражати молодь, яка в основному складає глядацьку аудиторію театру «Крик» Михайла Мельника. Пам’ятаю, як після перегляду вистави «Гріх» (за мотивами твору М. Коцюбинського) дівчата-студентки, витираючи сльози, поспішали зателефонувати мамам і бабусям, щоб запитати про їхнє здоров’я і сказати, що вони їх люблять. А мої магістри зізнавалися, що переживали подібні відчуття, коли читали повість Бориса Харчука «Коляда» на непопулярну нині тему – життя старої сільської жінки у 70-х роках минулого століття. І у них теж знаходилися ті теплі слова для рідних, на які все чомусь не вистачає часу в суєті суєт щоденного буття. Так чи вчить література жити?!»
Про проблеми формування української національної свідомості серед студентів вищої школи, що є важливим аспектом навчально-виховного процесу, розповів декан історичного факультету ДНУ, професор Сергій Іванович Світленко. Він зауважував, що складність формування української національної свідомості у студентства полягає в тому, що ментальна двоїстість українців підкріплюється численними історичними й політичними стереотипами та міфологемами минулого, які укорінилися в масовому суспільному вжитку за часів держав імперського типу, таких як Російська й Австро-Угорська імперії, радянської цивілізації. Після розпаду СРСР нова українська свідомість не могла опанувати суспільством одномоментно. Це обумовило небезпечний вакуум, який заполонили бездуховність і аморальність, конформізм і нігілізм. «Вагомим чинником формування національної свідомості сучасного студентства є університетська історична освіта, - вважає Сергій Іванович. - Адже засобами історичної науки відновлюється втрачена історична пам'ять, формується національне історичне мислення. Проте, слід зазначити, що націотворчий потенціал має бути повною мірою використаний і в дисциплінах природничого та технічного циклів, які можуть розкрити світові досягнення видатних українських освітян і науковців у різних галузях знань. Потрібно в практиці вищої школи викорінювати девальвацію важливих понять, коли, наприклад, в «національному університеті» професори та доценти послуговуються недержавною мовою. А саме мова є важливим засобом національної освіти і виховання. Це добре усвідомлюють в університетах Великобританії, Франції, США або Японії».
Загалом під час форуму обговорювалися також не менш важливі питання як модернізація освіти, академічна мобільність, органічний взаємозв’язок навчання і виховання, особливості і труднощі виховної роботи в сучасних умовах, роль викладача в організації навчально-виховного процесу. Все це є важливими аспектами життєдіяльності вищої школи, які необхідно враховувати в умовах трансформації суспільства на засадах ринкових відносин, входження України в загальноєвропейський освітній простір, забезпечення конкурентоспроможності на ринку освітньо-наукових послуг. Сподіваємося, що обмін досвідом та дискусії науковців Дніпропетровщини принесуть ефективне й практичне вирішення наболілих проблем у справі виховання молоді.
Інформаційно-аналітичне агентство
Дніпровського національного університету
