Історія університету

Активні спроби відкриття університету в місті почалися фактично лише з кінця ХІХ століття. На цей час Катеринослав перетворився на одне з найбільших міст промислового Півдня. Було очевидним, що демографічний і промисловий потенціал губернського центру, який досі залишався науковою провінцією, потребував значної кількості кваліфікованих кадрів. Отож, ідея створення катеринославського університету вітала в повітрі. Найбільшими лобістами ідеї заснування університету в Катеринославі були представники наукового середовища.

Тривалий час заснуванню університету перешкоджали історичні події: революція 1905−1907 рр., Перша світова війна 1914−1918 рр., початок революції 1917−1921 рр.. Все це об’єктивно зводило нанівець будь-які відповідні ініціативи.

Тим не менш, активні прибічники ідеї заснування університету використовували будь-які можливості для досягнення своєї мети. Лобістом саме такого проєкту виступала передовсім Катеринославська міська дума. Так, під час евакуації навчальних закладів з театру бойових дій у період Першої світової війни, представники міського самоврядування декілька разів подавали клопотання про перенесення одного з евакуйованих університетів до Катеринослава. Утім, ані сильна матеріальна база, ані найкращі викладачі Наддніпрянщини не забезпечили успіху такій ініціативі. Варшавський університет (Польща) був евакуйований до Ростова-на-Дону, Юр’ївський університет (Прибалтика), за який наукова громада Катеринослава боролася до останнього, – до Пермі.

Незважаючи на підтримку імперським урядом ідеї заснування в Катеринославі політехнічного інституту, міська дума продовжила боротьбу саме за університетську освіту у Надпоріжжі, виступаючи за відкриття в губернському центрі окремих медичного та природничого факультетів як основи майбутнього університету.

Тож, у березні 1916 р. міська управа подала відповідне прохання до Петрограда.

Як наслідок, влітку того ж року були засновані Вищі жіночі курси, які офіційно іменувалися Катеринославськими приватними курсами М.С.Копилова та О.В.Тихонової. Спершу до їхнього складу входило лише два факультети – фізико-математичний (із природничо-історичним та математичним відділеннями) і медичний. Офіційне відкриття новоствореної інституції відбулося 15 вересня 1916 р. Після початку революції 1917 р. справі наближення катеринославських Вищих жіночих курсів до університетських стандартів ніхто інший як В. І. Вернадський, який займав тоді посаду міністра народної освіти у Тимчасовому уряді. Саме за його сприяння курси отримали статус вищого навчального закладу, а станом на 1 січня 1918 р. у ньому навчалося вже 1 298 студентів.

Наприкінці 1917 р. серйозно розмірковували про створення на курсах двох нових факультетів: юридичного й історико-філологічного, що давало вагому підставу для відкриття в Катеринославі повноцінного університету. Ідея створення Катеринославського університету ось-ось мала бути реалізована.

Історичні ж події внесли певні корективи до планів наукової громади. З початку 1917 р. становище у країні було вельми напруженим, владу ділили між собою Тимчасовий уряд, робітничі Ради, Центральна Рада у Києві тощо. Цікаво зазначити, що, незважаючи на конфронтацію, самопроголошені уряди однаково сильно прагнули відкриття університету в Катеринославі, переслідуючи, утім, різні цілі. Боротьба за владу відволікала ці сили від кропіткої і довготривалої роботи в царині освіти.

Тому лише в 1918 р., зі встановленням влади гетьмана П. Скоропадського, в Україні з’явилась якась стабільність і, як наслідок, можливість для реалізації проєкту створення університету в Катеринославі. Поновлена міська дума брала на себе зобов’язання матеріального забезпечення університету в разі його появи – настільки катеринославська громадськість, незважаючи на важкий, невизначений час, була переконана у необхідності існування власного університету.

Того ж 1918 р. Губернська земська управа, підвладна вже уряду гетьмана П.Скоропадського, звернулася до Міністерства народної освіти з клопотанням подібного характеру: «Потреба відкриття університету у Катеринославі дуже велика. Про це катеринославське земство давно вже клопоталось, але дозволу старий російський уряд не давав. Тепер же… з утворенням української самостійної держави становище змінилось на користь українського народу. Земська управа, маючи надію, що у відкритті університету не буде відмовлено, найпокірніше прохає Міністерство народної освіти відкрити в цім же 1918 р. Державний університет у місті Катеринославі у складі таких факультетів: юридичного, історико-філологічного, фізико-математичного та медичного, задля якого земство має клініку – земську лікарню…». Відповідним чином діяла і міська дума.

Вже 28 травня 1918 р. остання прийняла постанову про створення опікунської ради майбутнього університету, до якої було включено авторитетних представників катеринославської громадськості. За місяць, 28 червня, міська дума розглянула клопотання цієї опікунської ради і затвердила проєкт статуту Катеринославського університету. Також було прийнято рішення порушити клопотання перед урядом Української Держави про створення в місті університету в складі 4-х факультетів на базі Вищих жіночих курсів.

У липні 1918 р. київська комісія вчених установ та вищої освіти вже розглядала питання про відкриття університету в Катеринославі на своїх засіданнях. Утім, громадськість і міська влада Катеринослава продовжували чинити м’який, але наполегливий тиск на державний уряд. Зрештою, професор М.Й.Лєбєдєв, який у подальшому став першим ректором Катеринославського університету, домігся офіційного затвердження головного документу Університету. Офіційне підписання останнього відбулося 20 серпня 1918 р. Ця дата вважається датою заснування університету.

Це сталося завдяки наполегливим зусиллям місцевої інтелігенції й підтримці видатних українських учених В.І.Вернадського, Д.І.Багалія, М.П.Василенка, Л.В.Писаржевського, за клопотанням яких було ухвалене рішення про відкриття університету в складі чотирьох факультетів: історико-філологічного, юридичного, медичного та фізико-математичного.

Об’єктивні обставини склалися так, що заклад вищої освіти, який відкрили у Катеринославі, був приватним з викладанням російською мовою. Однак варто відзначити, що розвитку української культури надавалося велике значення, й при обговоренні питання про університет «…комиссия сочла необходимым включить в состав кафедр соответствующих факультетов кафедры украинского языка, украинской литературы, истории Украины и истории западнорусского украинского права с преподаванием на украинском языке… и установить общую лектуру по украинскому языку».

 

Вбачається символічним, що наш університет був створений у 1918-му році Українським урядом гетьмана Павла Скоропадського, адже тільки після утворення самостійної української держави мали успіх багаторічні намагання місцевої інтелігенції заснувати класичний університет.

2 750 студентів – таким був перший контингент на 4 факультетах у 1918-1919 н.р.: 1 150 студентів на медичному факультеті, 600 – на юридичному, по 500 – на фізико-математичному й історико-філологічному.

 

14 вересня першим обраним ректором університету став відомий учений-гістолог Володимир Карпов. Перші роки розвитку університету повʼязані з іменами таких видатних учених, професорів та академіків, як Петро Леонтовський, Микола Кабанов, Матвій Любавський, Лев Писаржевський, Федір Тарановський, Леонід Рейнгард, Дмитро Яворницький. Саме вони стали фундаторами наукових шкіл та університетських традицій.

Бурхлива індустріалізація змістила акценти радянського уряду на технічних вишах, а боротьба з академічним вільнодумством призвели до реорганізацї та утворення на базі класичного університету кількох профільних інститутів.

 

У 1933 році Дніпропетровський університет відновився в складі 5-ти факультетів, проте репресії та переслідування вчених позначилися на його розвиткові. Ректори і завідувачі кафедр обіймали посади від кількох місяців до року. Жертвами диктаторського режиму стали більше 100 професорів, викладачів та студентів ДНУ. Близько 80-ти професорів і викладачів університету було засуджено як ворогів народу до «найвищої міри покарання». Усі репресовані були реабілітовані у 50-их роках, але дослідження, якими вони займалися, були згорнуті.

Водночас у 1920-30-ті роки були засновані: бібліотека, як об’єднана фундаментальна, так і кабінети при кафедрах, Інститут гідробіології, Інститут геології, Інститут фізіології, ботанічний сад. У 1938 році утворився філологічний факультет, у 1939 – історичний, фізичний, механіко-математичний.

 

Академіки Георгій Курдюмов, Віталій Данилов, Олександр Динник, професори Дмитро Свиренко, Олександр Рейнгард, Леонід Іванов, доцент Олександр Бельгард – на багато десятиліть вперед визначили розвиток академічної науки в нашому університеті, наші наукові наставники були продовжувачами їхніх фундаментальних та прикладних досліджень.

Важкі роки Другої світової війни призупинили діяльність університету, 160 співробітників і студентів пішли захищати Батьківщину, серед них професори Василевський, Новосьолов, Сухоносенко, доценти Алхімов, Бистрицький, Карцев, Новицький, Пойда, Сагайдачний, Юбкін, Васильєв. Частина науковців і обладнання були евакуйовані, але професори і доценти працювали в школах, на польових роботах тощо.

 

25 жовтня 1943 року Дніпропетровськ було звільнено від нацистських окупантів, тоді відновив роботу і Дніпропетровський державний університет. Першим ректором після війни став Василь Полежаєв. Відродження університету починалося в надзвичайно складних умовах: загалом було зруйновано близько 70 відсотків всіх приміщень ДДУ. Але вже 6-го листопада в університеті розпочалися заняття, а з 1 січня 44-го року вони стали регулярними. Зокрема, було відновлено діяльність 7 факультетів: фізико-математичного, біологічного, хімічного, геолого-географічного, історичного, філологічного і факультету західних мов і літератури. До занять приступили 540 студентів.

  

Знаковою подією для нашого університету було зарахування в 1945р. на 4-й курс філологічного факультету колишнього фронтовика Олеся Терентійовича Гончара – майбутнього відомого українського письменника, академіка, літературного критика і громадського діяча, ім’я якого із 2008 року і носить наш Дніпровський національний університет.

Пройшовши фронти Другої світової, в 1946 році до нашого університету вступив і Павло Архипович Загребельний. (Хр.6ʼ)

Із 1950-х років розпочався бурхливий розвиток університету: відновлювалася матеріально-технічна база, відкривалися нові лабораторії, активізувалася наукова робота. Великого значення в ті роки надавали зміцненню зв’язків науки з виробництвом та впровадженню результатів наукових досліджень. Факультети, кафедри та НДІ були пов’язані і співпрацювали з великими металургійними заводами не тільки Дніпропетровська, а всієї країни, із залізницею, геологічними трестами, рибогосподарськими підприємствами, сільським господарством тощо.

Постанова уряду про розгортання в Дніпропетровську конструкторського бюро і заводів для створення ракетно-космічної техніки на багато років визначила вектор розвитку нашого університету і його особливу державну підтримку. У 1951 р. було ухвалено перепрофілювання Південного машинобудівного заводу, а у 1952 – засновано фізико-технічний факультет. Першим деканом фізтеху став Микола Іванович Варич. Унікальні зразки ракетно-космічної техніки, що створювалися випускниками фізтеху, – результат роботи потужного професорсько-викладацького колективу фізтеху, які поєднували теорію з практикою. Це Михайло Дупліщев, Микола Герасюта, Володимир Ковтуненко, Веніамін Давідсон, Федір Санін.

У тісній і плідній взаємодії із фізико-технічним факультетом над вирішенням нових завдань працювали фізико-математичний і хімічний факультети.

 

У 1964 р. ректором ДДУ став доктор фізико-математичних наук, згодом академік Володимир Моссаковський. Він очолював університет 22 роки. За його очільництва в 1960-ті роки було збудовано навчально лабораторні корпуси № 5, 8, введений в експлуатацію корпус № 6. У 1970-х роках були збудовані головний навчально адміністративний корпус № 1 корпуси № 8, 9, 10, 11, 12, спеціальну кафедру № 13, також збудований житловий будинок, експозиційну оранжерею ботанічного саду, спортивний комплекс тощо.

У 76-у році відкрито економічний, а в 77-у році – радіофізичний факультети. У 1984 році виокремився факультет прикладної математики та був створений педагогічний факультет. У 1985 році в ДНУ вже налічувалося 11 факультетів денного відділення.

 

Із 1986 до 1998 року ДНУ очолював академік НАН У, доктор технічних наук, відомий учений у галузі ракетно-космічних двигунів і енергетичних установок, заслужений діяч науки Володимир Прісняков.

Після проголошення незалежності України, 24 серпня 1991р., суспільні трансформації позначилися і на розвиткові Дніпропетровського державного університету. У 1987 р. Дніпропетровськ став відкритим містом і університет почав розвивати партнерські стосунки із закордонними університетами, урядовими організаціями і виробництвом. У 1989 році ДНУ прийняв першу іноземну делегацію студентів, а через 15 років кількість закордонних партнерів ДДУ сягне сотні, ми готуватимемо фахівців для 50-ти країн світу. Сьогодні серед наших партнерів – кращі університети Європи, Америки, Азії, наукові інститути та промислові гіганти.

Гуманізація суспільства, зміна техноцентричної парадигми на людиноцентричну потребувала фахівців з суспільствознавчих та гуманітарних наук. ДНУ започатковує підготовку з соціології, політології, журналістики, міжнародної економіки, міжнародної інформації тощо. Число навчальних спеціальностей збільшилося з 41 до 80; 17 новостворених кафедр мали соціально-гуманітарний профіль, особлива увага держави і керівництва університету приділяється розвиткові напрямів дослідження української мови та літератури, історії України. Українська мова активно впроваджується в освітній процес.

 

Із 1998, протягом майже 22 років, наш університет очолював Микола Вікторович Поляков, член-кореспондент НАН України, Почесний громадянин нашого міста, доктор фізико-математичних наук, заслужений діяч науки і техніки України, кавалер ордена «За заслуги».

Під керівництвом Миколи Вікторовича на початку 2 000-их років почали стрімко розвиватися міжнародні звʼязки, ДНУ став регіональним лідером з реалізації TEMPUS-проєктів, продовжують міцніти гуманітарні напрями, з’являється мережа мовних центрів. У складі університету функціонують 15 факультетів. Також були реконструйовані наукова бібліотека і 1-й корпус ДНУ.

 

Указом Президента України у 2000-му році нашому університетові присвоєно статус національного.

Сучасне життя