Медичні поради

Поки увага людей звернена на війну — справжню або інформаційну — на іншому фронті йде битва. Битва тиха. Безжальна. Смертоносна. На одній стороні — батьки, які вважають, що вакцинувати дітей не потрібно. На іншій — лікарі, які стверджують, що щеплення — суспільно важливе завдання. А між двох вогнів — діти. І у прогресивному XXI столітті вони починають хворіти вірусами, інфекціями, що вже давно мали бути викорінені. І вмирають. Не через те, що так склалася доля. Через те, що їхні батьки більше боялися щеплень, а не хвороб, яким ті запобігають.

Україна. 2019 рік. Услід за спалахом кору в країну повернулася й дифтерія. Один із випадків пов’язаний із 9-річним хлопчиком столичного ліцею № 303. Директор закладу Ольга Перепелиця запевняє — дитина була щеплена, мала відповідну довідку. А ось Центр громадського здоров’я України говорить інше — через відмову батьків хлопчика не вакцинували, і відмітка про це міститься в медичній картці. Правда — у словах Центру.

Взагалі, у нашій країні за останні 10 років антивакцинаторський настрій постійно посилювався, а кількість щеплених дітей — зменшувалася. За даними МОЗУ, рівень охоплення щепленням від дифтерії дітей до року станом на 2019 покращився (67, 5 %) в порівнянні з минулими роками, але цього — недостатньо. Так само і з кором: для того, аби повністю викорінити цю хворобу, потрібно досягти позначки 95%, чого ми, на жаль, наразі не маємо. Тому діти і дорослі в Україні все ще залишаються вразливими перед небезпечними інфекціями, які вже давно повинні були зникнути. Якби не антивакцинатори.

На захист власної думки антивакцинатори наводять аргументи, які здебільшого схожі з «доказами» минулих століть. Подібні «факти» можуть здатися переконливими тільки тим, хто мало знає про медицину, не вміє користуватися інформацією, та таким індивідам, у яких, говорячи народною мовою, «ЦРУ/ФСБ/СБУ головного мозку».

Найперший аргумент — навіщо робити щеплення, якщо деякі хвороби вже не актуальні. Як ми вже встигли переконатися, якщо більшість людей (у кращому випадку — всі) вакцинована, то вірусам та інфекціям просто ніде розмножуватися, і вони поступово зникають.

Далі — міф про те, що вакцини викликають аутизм. Автор цієї «теорії» — в минулому британський гастроентеролог Ендрю Уейкфілд. 1998 року він надіслав у журнал The Lancet статтю, в якій «доводив» на прикладах, що комплекс щеплень від кору, паротиту та краснухи може викликати аутизм. Його публікація одразу ж піддалася критиці, і незабаром з’ясувалося, що автор підтасовує факти.

До того ж, сьогодні виникла думка, що вакцини викликають й інші захворювання нервової системи. Наприклад, випадок зі співачкою Юлією Самойловою. В одному інтерв’ю вона розповіла, що нібито її хвороба — спінальна м’язова атрофія — викликана вакциною. Про це їй сказали батьки, а їм ніхто не пояснив, що симптоми СМА з’являються в перший рік життя. А єдина важлива подія, що відбувається з дитиною в цей час, щеплення. Складати один плюс один — навчилися (хоча й хибно), а користуватися спеціальною літературою або принаймні пошуковими системами — ні.

Наступний: щеплення — порушення стану імунної системи дитини. Що ж, почнемо з того, що вакцина — цілком звичайна хвороба в ослабленій формі, яку імунітет лікує тими ж способами, що й реальну. Подразники таким чином тренують і зміцнюють організм, як силові вправи мускулатуру або розумові — мозок. Грамотно зроблене щеплення дозволить людині або не заразитися взагалі, або перенести хворобу без ускладнень.

Ще один — до складу вакцин входять шкідливі речовини, зокрема ртуть. Звичайно, що батьки вирішують відмовитися від щеплень після того, як про це дізнаються. «Ртуть — небезпечна, це ж усі зі школи ще знають! Виявляється, що наших дітей — отруюють?» Але і тут антивакцинатори помилилися. Справа в тому, що препарат містить не ртуть, а її органічну сполуку — мертиолят. Такий собі антисептик, який запобігає бактеріальному інфікуванню розчинів. І якби рухівці потрудилися відкрити медичну довідку, то дізналися б, що така кількість не здатна нашкодити імунітету.

Про теорії змов говорити навіть не варто: ніхто нічого не приховує, ніхто не замислив убивати дітей у такий спосіб, ніхто на цьому не наживається. Рухівці зауважать: «А ось якби це не була теорія змови, то нас пускали б на головні канали країни! Фармкомпанії/Влада/ЗМІ/Масони/*вставити потрібний варіант* просто бояться, що ми відкриємо усім очі!». Ні. Не в тому справа. Їх не пускають, тому що завжди знайдуться люди, які в ці псевдонаукові «аргументи» повірять. Як повірять і в інші конспірологічні теорії.

Як ми вже встигли переконатися, аргументи антивакцинаторів досить легко спростувати, навіть ті, які тут не були названі. Але люди все одно продовжують їм вірити. Чому?

По-перше, якщо звернутися до психології, то тут ми маємо справу з когнітивними спотвореннями. Якщо спрощено — із відхиленнями в сприйнятті і мисленні, що викликані збоями в обробці та аналізі інформації. Наприклад, відомо, що подія, яка виділяється із загального ряду, запам’ятовується краще. Тому батьки швидше запам’ятають випадок, коли дитина загинула після щеплення, ніж той, де йдеться про успішність проведення вакцинації. А це значить, що такі події будуть частіше спадати на думку першими. І саме цьому деяким антивакцинаторам може здаватися, що негативу більше, ніж у дійсності.

По-друге, елементарна дезінформація. Суть проблеми полягає не в дурості людей. Просто немає того, хто виразно і доказово пояснить, що потрібно робити, а що — ні; переконати так, аби ті батьки самостійно дійшли до правильних висновків. До того ж, не всі у нас знаються на медицині, тому деякі аргументи для батьків звучать доволі науково. А якщо їх «приправити» цифрами та магічними словами «вчені з Гарвардського (або іншого) університету»…

Із цього, по-третє, випливає інша причина — страх. Страх за те, що з їхніми дітьми станеться все те, про що розповідають лідери руху. Зрозуміти батьків тут — не складно: ніхто не відправить рідну кровинку на процедуру, знаючи, що вона — небезпечна, що ціль не виправдовує засіб, що дитина внаслідок цього може або підхопити букет нервових хвороб, або померти. Хоча на практиці все виявляється навпаки: цей світ залишають неприщеплені діти, врятувати яких набагато складніше, ніж вакцинованих.

Згадати лишень випадок із 6-річним хлопчиком із Каталонії, який помер від дифтерії. Звичайно, батьки відчували себе винними та шкодували, що нічого не могли зробити. Але чи потрібна ця жалість тоді, коли вже нікого жаліти?

По-четверте, поширення соціальних мереж та Інтернету взагалі. Це — окрема проблема, оскільки де, як не тут, можна написати будь-які дурниці, в які частина людей обов’язково повірить і які почне тиражувати.

По-п’яте, в Україні проблема загострюється й тим, що в країні — постійні перебої з поставками вакцин. До того ж, свого часу в нас «вибухнула» кампанія проти індійських виробників препарату. Мовляв, низька ланка якості, та ще й Індія все ж таки асоціюється з антисанітарією… Хоча до жодного медичного препарату не ставлять стільки вимог безпеки, скільки до вакцин. Якщо після щеплення з’являються ускладнення — одразу відкликають. Навіть в Індії.

Масова відмова від вакцинації може призвести до виникнення епідемій. Це прекрасно ілюструє досвід кількох країн після того, як люди перестали щеплювати і себе, і своїх дітей.

Великобританія. 1970-1980. 1974 року один академік стверджував, що вакцина проти кашлюку має сумнівну ефективність, і ставив питання: чи виправдовує мета засоби? Інформація була висвітлена в ЗМІ. Реакція цілком природна — охоплення імунізацією знизилося до 31%. Результат — очевидний: епідемія кашлюку.

СНД. 1990-1999. Спалах дифтерії внаслідок масових відмов від вакцинації, пов’язаних з активною діяльністю руху проти щеплень, а також розвалом системи охорони здоров’я (відсутність масової ревакцинації дорослих). Захворіло понад 150 тисяч осіб, з яких загинуло близько 5 тисяч.

Нігерія. 2000-і. Релігійні лідери, які дуже скептично ставилися до західної медицини, радили не вакцинувати дітей («на все воля Бога» тощо, тощо). Результат: Нігерія стала експортером поліовірусу для сусідніх регіонів; 20 тис. випадків захворювання кору і 600 смертей від нього з січня до березня 2005.

Європа. 2017–2018. Через низьке охоплення імунізацією населення кількість інфікованих за 2018 рік склала 82 тисячі. Постраждала й Україна. Згідно з даними МОЗу, через відмову від вакцинації на початок березня 2017 було зареєстровано 1 672 випадки захворювання.

І це далеко не все. Стає очевидним, що якщо люди перестануть робити щеплення, то популяція зменшиться. Але значно оздоровиться. Однак ціна цього «оздоровлення» — природний відбір: вимирання «слабких» особин, яких серед людей — більшість. Тобто тепер можна сміливо переводити стрілку конспірології на антивакцинаторів, мета яких — скоротити населення планети. За що боролися, так би мовити, на те і…

Ми вже зрозуміли, що антивакцинатори — здебільшого жертви дезінформації, яких зуміли переконати, що ризиків відмови від імунізації не існує. І тепер перед Україною стоїть дуже важливе завдання — переконати їх у зворотному. Це повинна бути системна робота не тільки окремих лікарів або популяризаторів, а й держави. Наприклад, у Норвегії постійно працюють просвітницькі програми. Саме тому тут практично не буває епідемій. Але треба зауважити — масове інформування має направити антивакцинаторів на той шлях, який приведе їх до самостійної зміни думки. Тому спочатку потрібно встановити довірливе ставлення до медицини та й до держави в цілому. Тут і потрібно нагадати нашій державі, аби та постійно забезпечувала лікарні вакцинами. Для початку.

Якщо ж це не допомагає, то ми повинні діяти кардинальніше — заборонити тим, хто не щеплений, відвідувати навчальні заклади, а батьків — штрафувати. У цьому плані дуже правильно вчинила в.о. міністра охорони здоров’я України Уляна Супрун. Вона запропонувала вжити заходів щодо недопущення невакцинованих дітей до дитсадків та шкіл. Подібна практика широко розповсюджена в багатьох країнах світу, хоча й не без винятків. Наприклад, у Словенії щепленням охоплено 95% населення. Також досить непохитна Німеччина: за відмову – штраф 2,5 тис. євро.

Або ми можемо піти більш жорстким шляхом, як це зробили в окрузі Рокленд, Нью-Йорк, у березні 2019 під час спалахів кору. Там заборонили нещепленим дітям до 18 років з’являтися в громадських місцях чи таких, де присутні більше десяти осіб. Якщо батьки за відведені 30 днів не вакцинують дитину, то на них очікує штраф у розмірі 500 доларів, а також тюремне ув’язнення до 6 місяців. Жорстко, але дієво.

Але потрібно знову зауважити: навряд чи в названих країнах існує традиція купувати довідку про щеплення. У нас, як показав випадок із хлопчиком із ліцею, це  — звичайна справа.

У відповідь на випадки масових отруєнь інгаляційним шляхом школярів в Україні фахівці факультету медичних технологій діагностики та реабілітації ДНУ проаналізували ймовірність отруєння різними газоподібними сполуками, які є складовими повітря і не ідентифікуються при встановленні причин отруєння. Також фахівці звертають увагу на основні поради з першої домедичної допомоги. Коментарі надані деканом факультету медичних технологій діагностики та реабілітації доктором медичних наук, професором Мариною Щербиніною та кандидатом медичних наук, доцентом Павлом Полушкіним.

«Ми систематизували основні ймовірні речовини, отруєння якими могло призвести до вищезазначених наслідків. Сьогодні одним із найпоширеніших видів отруєнь є гостре інгаляційне отруєння газами, парами, аерозолями. Перша допомога в таких випадках надається відповідно до того, який, власне, газ, пар чи аерозоль спричинив отруєння. З урахуванням вищезазначеного, найімовірнішою у випадках отруєнь дітей, на нашу думку, була комбінована дія метану та вуглекислого газу. Метан і вуглекислий газ не мають запаху. При великій кількості цих газів у повітрі спочатку з’являється відчуття нестачі кисню, внаслідок чого в потерпілого розвивається кисневе голодування. При дії метану відчувається загальна слабкість, задуха, головний біль, може настати втрата свідомості. Отруєння вуглекислим газом характеризується відчуттям духоти, стисканням у грудях, серцебиттям, головним болем, загальною слабкістю. При найтяжчому отруєнні відзначається нудота, шум у вухах, запаморочення, непритомність, іноді судоми, зупинка дихання. Перша допомога полягає у переміщенні потерпілого із забрудненої атмосфери. Штучне дихання варто робити лише при його розладі. Необхідно вжити заходів проти переохолодження. Оксигенотерапія. Аналептики. Антидоту немає. Транспортування робити тільки в лежачому стані», – розповів Павло Полушкін.

Також фахівці факультету медичних технологій діагностики та реабілітації надають інформацію про інші інгаляційні отруєння, які можуть статися, й можливі заходи першої допомоги.

Отруєння окисом вуглецю. Окис вуглецю потрапляє до організму із вдихуваним повітрям. У легенях відбувається активне та стійке сполучення з гемоглобіном крові, що викликає втрату його здатності з'єднуватися з киснем, а отже – різке кисневе голодування організму (у першу чергу, головного мозку). Розвиток отруєння в залежності від концентрації СО і часу перебування в отруєній атмосфері протікає так: спочатку у потерпілих виникають сльозотеча, кашель, запаморочення, шум у вухах, загальна слабкість, наступає глибокий сон або втрата свідомості, судоми, витікання слини. Якщо не вжити заходів – настає смерть від розладу діяльності дихального центру. При великій наявності в атмосфері окису вуглецю потерпілий миттєво втрачає свідомість і дуже швидко настає смерть. Потерпілого необхідно негайно винести із забрудненого повітряного середовища. Потім покласти, розстебнути одяг, який стискає подих, зігріти. При розладі або зупинці подиху необхідно зробити штучне дихання. Якщо є можливість, потерпілому, незалежно від його стану, необхідно дихати високопроцентною кисневою сумішшю або чистим киснем, що прискорює виділення окису вуглецю з організму. Після покращення стану потерпілого, навіть якщо він може самостійно рухатися, його необхідно транспортувати на носилках або іншим засобом до лікувальної установи. Основний антидот – хромосмон внутрішньовенно 20 мл.

Отруєння окисами азоту. Окиси азоту потрапляють в організм людини через дихальні шляхи. З'єднуючись з вологою, яка знаходиться в повітроносних шляхах, вони утворюють азотну та азотисту кислоти, які подразнюють та обпікають тканини легень, а також, з'єднуючись з гемоглобіном крові, знижують здатність останньої переносити кисень до тканин. При гострому отруєнні окисами азоту розрізняють п'ять періодів. Під час першого періоду – початкових явищ – виникає подразнення органів дихання (кашель), головний біль, запаморочення, слабкість, сонливість або, навпаки, збудження та судоми. Триває протягом 2-3 годин. Період уявного благополуччя характеризується різким поліпшенням загального стану потерпілого. Триває протягом 3-6 годин. Період зростання набряку легенів: різкий біль у грудях, задуха, кашель, синюшність обличчя. Період завершеного набряку легенів – обличчя потерпілого стає землисто-сірим, клекотливе дихання з виділенням пінисто-кров'яної мокроти, пульс до 130 ударів за хвилину. Останній період – поступового відновлення і поліпшення стану потерпілого.

При вдиханні повітря з великою кількістю окису азоту можуть миттєво настати судоми, зупинка дихання і смерть від задухи внаслідок спазму голосової щілини або в результаті паралічу дихального центру. Потерпілого необхідно швидко винести із забрудненого повітряного середовища. На свіжому струмені повітря отруєному потрібно створити максимальний спокій, попередньо зняти верхній одяг, в якому можуть затриматися окиси азоту, застосувати заходи з охолодження тіла. Штучне дихання необхідно проводити тільки при зупинці природного дихання і з великою обережністю, без здавлювання грудної клітини і без застосування апаратів, які працюють за принципом вдування та відсмоктування повітря. Оксигенотерапія. Аналептики. Антидоту немає. Транспортують потерпілого навіть при задовільному його стані тільки лежачи.

Отруєння сірчаним газом. Сірчаний газ потрапляє до організму з вдиханням повітря. Подразнює слизові оболонки дихальних шляхів та очей. З'єднуючись із наявною в дихальних шляхах вологою, газ утворює сірчану і сірчисту кислоти, які подразливо діють і викликають спазми голосової щілини. Виникає задуха, блювота з кров'ю, втрата свідомості і розвиток набряку легень, що може призвести до смертельного наслідку. Перша допомога полягає у транспортуванні із забрудненої атмосфери, звільненні від стиснутого одягу, забезпеченні максимального спокою, зігріванні. Оксигенотерапія. Аналептики. Антидоту немає. Штучне дихання робити у разі крайньої потреби, не здавлюючи грудну клітину. Транспортування відбувається тільки в лежачому стані, незалежно від важкості отруєння.

Отруєння сірководневим газом. Основна його дія полягає в початковому короткочасному збудженні нервової системи і наступному її пригніченні, яке може призвести до паралічу дихального центру. Характерними ознаками отруєння є слабкість, сльозотеча, головний біль, запаморочення, непритомність, іноді синюшність шкіри, судоми. Перша допомога така ж, як при отруєнні сірчаним газом, але штучне дихання можна робити активно, без остраху спричинити шкоду легеневим тканинам, бо запалювальні явища виникають у легенях не відразу, а через певний час. Оксигенотерапія. Аналептики. Антидоту немає.

Отруєння парами ртуті. Характеризується слабкістю, головним болем, металевим присмаком у роті, почервонінням та набряком ясен, появою темної смуги на зубах (сульфід ртуті), лихоманкою, токсичним набряком легень, адинамією, тремтінням, запамороченням, дисфагією, судомами литок, запамороченням, парезами, паралічем, енцефало-мієло-невритом. Перша допомога полягає у виведенні із забрудненої атмосфери, наданні спокою, застосуванні ліків: унітіолу, дикаптолу, сукцимеру, тетацину кальцію та ін. Оксигенотерапія. Аналептики.

Для обробки вогнища застосовуються хлорвмісні засоби.

Отруєння парами хлору. При низьких концентраціях спостерігається печіння, різі, сухий важкий кашель, біль у грудях, збудження (пригніченість). При високій концентрації – короткий судомний вдих з криком, втрата свідомості, синюшність обличчя, пульс нитеподібний, набряк легень. Допомога полягає у віддаленні із забрудненої атмосфери, спокої, теплі, оксигенотерапії, застосуванні ліків: хлористий кальцій 10% внутрішньовенно, еуфілін.

В Україні спалах кору: як захиститися

Татуювання, пірсинг і гепатит С

Покажіть мені людину з татуюванням, і я покажу вам людину з цікавим минулим.

(Джек Лондон)

I. Як можна отримати вірус C через татуювання або пірсинг?

II. Який відсоток людей із гепатитом C заразилися через татуювання?

III. Як я можу захистити себе від вірусу гепатиту C при нанесенні татуювання?

1. Один із способів – обрати салон, де знайомі Вам люди вже зробили татуювання високої якості. Уточніть у майстрів-татуювальників, якими процедурами вони стерилізують своє обладнання та як часто вони це роблять. Їхнє обладнання має перевірятися і обслуговуватися регулярно.

2. Завжди мають використовуватися автоклави (стерилізаційні машини). А нові стерильні голки мають бути видалені з автоклавного мішка тільки у Вашій присутності.

3. Художники повинні мити руки до і після одягнення нової пари латексних рукавичок. І так має відбуватися щоразу, коли художник йде або повертається в робочу зону.

4. Елементи, які контактують з кров’ю і не можуть бути простерилізовані (рукавички, ковпачки для чорнила, ватні тампони, мазі, мильні пляшки, паперові рушники тощо), мають видалятися відразу після татуювання і маркуватися як біологічна небезпека.

5. Чорнила або продукти на водній основі потрібно викинути після використання, їх не варто повертати назад у контейнер.

6. Усі поверхні, які художник використовує для роботи, мають регулярно очищатися за допомогою дезінфікуючого очищувача.

IV. Я вже маю татуювання, але, прочитавши вище наведені рекомендації, у мене з’явилися сумніви. Які шанси, що у мене є гепатит С, і я про це не знаю?

V. Якщо я дізнаюся, що в мене є гепатит C, що мені робити?

VI. У мене гепатит С. Чи можу я робити татуювання?

Доцент кафедри клінічної лабораторної діагностики,
кандидат медичних наук, лікар-гастроентеролог вищої категорії,
фахівець із лікування захворювань печінки
Вікторія Гладун