Мовні студії

У сучасній українській мові займенники об’єднані в граматичний клас слів-замінників, загальна кількість яких порівняно з іншими іменами (іменниками, прикметниками, числівниками) незначна. Натомість використання граматичних форм деяких з них викликає труднощі. До списку «складних» щодо нормативного вжитку належать, зокрема, займенники їх і їхній – слова, які за семантичними й граматичними ознаками є близькими, але неоднаковими формами. Потрібно пам’ятати, що присвійний займенник їхній вказує на належність певного предмета чи істоти кому-небудь або чому-небудь, наприклад: їхня справа, їхні досягнення, їхні обов’язки, їхніх дітей тощо. Займенник їх – це форма родового або знахідного відмінка, що утворюють від особового займенника вони: їх немає вдома, не боюся їх, бачу їх тощо. Уживана з прийменниками, ця граматична форма набуває такого вигляду: підійти до них, співати для них, писати про них та ін.

Прикладом правильного використання займенників їх і їхній нерідко слугують художні твори відомих українських письменників, у яких ці слова можна спостерігати навіть в одному контексті, наприклад: А за нею (Роксоланою) і за оцим Гасаном (як його хоч звали колись?) стояли цілі віки. В їхніх степах скіфи пасли своїх коней і припинали їх золотими ланцюгами. (П. Загребельний)

Пасивні дієслова з постфіксом -ся мають в українській мові не повсюдне, а своєрідне використання. Правильним є вживання дієслів з -ся, що передають зворотну або взаємну дію, наприклад: я вмиваюся (умиваю себе), він одягається (одягає себе), ми листуємося (один з одним), діти миряться (один з одним).

Утім, у сучасній українській мові, синтаксис якої сформовано на основі синтаксису української народної мови з розмовними конструкціями активного характеру, використання пасивних дієслів подекуди є ненормативним. Помилковими є словосполучення на зразок: завдання укладаються вчителями, підтекст не сприймається студентами, дослідниками наводяться приклади, оскільки в цих конструкціях наявний іменник (суб’єкт дії) у формі орудного відмінка. Замість пасивних дієслівних форм в українській мові потрібно вживати дієслова активного стану (учителі укладають завдання, студенти не сприймають підтексту, дослідники наводять приклади).

Рекомендуємо також уникати залучення дієслів на -ся й у конструкціях, де відсутній суб’єкт дії. Українська мова для вираження пасивного результативного стану має предикативні форми на -но, -то, наприклад: укладено збірник, досліджено проблему, подано класифікацію.

Неправильним є вживання дієслівної зв’язки являється: він являється директором (правильно: він – директор, він є директором). Не можна використовувати слово вибачаюся як етикетну форму (правильно: вибачте, даруйте мені, перепрошую).

Отже, запам’ятаймо: замість пасивних дієслів на -ся варто вживати дієслова активного стану (зазначають, аналізують) або безособові форми на -но, -то (написано, використано).

У сучасній українській мові переважає іменник прикметникового походження складова, який є калькою російських лексем составляющая та составная. Його нерідко використовують у різних стилях мови. Наприклад: «Чесько-українські відносини, внутрішньополітичне та економічне становище України представлені в чеській історіографії в рамках окремих або як складова більш широких досліджень» («Вісник НАН України»); «Старий Завіт як невід’ємна складова християнського Святого Письма основні визначення» (Б. Тихомиров); «Ця війна має потужну економічну складову» (журнал «Політичне життя»).

Утім, в українській мові функціонує чудове слово складник. Воно краще відповідає тональності нашої мови та має вищий ступінь іменникового граматичного оформлення порівняно зі словом складова. Зокрема, у лексемі складник наявне власне-іменникове відмінкове закінчення та суфікс. Натомість іменник складова зберігає деякі прикметникові морфологічні ознаки. Проілюструймо це на прикладах: «Структурні складники зовнішньої структури комунікативного акту згоди впливають на характер, спрямованість і результативність інтеракції» (Н. Войцехівська); «Апологія небіжки Австрії («мамуні Австрії», як жартували ті ж іронічні галичани) для мене починається зі ствердження, що саме завдяки їй у безмежному мовно-національному різноманітті світу збережено український складник» (Ю. Андрухович); «Українська фахова мова як складник загальної культури особистості» (Н. Карікова).

Отже, використання російської кальки складова є помилковим. Натомість вживаймо українську лексему складник.

Дуже часто по радіо, телебаченню можна почути «дорогий Дід Мороз», «любий Святий Миколай» (а не «дорогий Діду Морозе», «любий Святий Миколаю»). Дуже прикро, коли люди використовують у звертанні неправильну граматичну форму.

Ігнорування кличного відмінка, який називали кличною формою, дозволяли при звертанні замість нього вживати іменники у формі відмінка називного, – є, за словами відомого мовознавця Олександра Пономарева, свідченням неповаги до рідної мови. Адже зі зникненням цієї граматичної категорії, цілком оригінальної, відійде в небуття ще одна, збережена у віках риса.

У молитвах залишено кличний відмінок навіть у російській мові, яка взагалі його втратила: «Отче наш…». Форми кличного відмінка дуже давні, вони засвідчені в народній творчості, у художній літературі, наприклад: Прощай, милий мій синочку, та не забувайся (народна пісня «Засвіт встали козаченьки»); Клянуся тобі, веселий світе, клянуся тобі, моє дитя… (М. Рильський «Молюся і вірю»). Таку форму мають імена: Аліно, Анатолію, Анастасіє, Ілле, Катерино, Наталю; назви людей: доню, батьку, мамо, сусідко, брате; назви тварин: коню, лисичко, вовче, півнику; назви явищ природи, предметів, які персоніфікуються, тобто до них можна «звертатися»: земле рідна, темний гаю, Дніпре широкий.

То ж звертаймося правильно! І тоді наші прохання неодмінно почують!

У сучасній українській мові граматичний клас числівників об’єднує назви, що відрізняються не лише своїм лексичним значенням, а й за будовою. З-поміж структурних різновидів числівників виділяємо, зокрема, складні назви, яких загалом небагато, але деякі з них викликають труднощі під час відмінювання. До групи «проблемних» уналежнюємо складні числівники п’ятдесят, шістдесят, сімдесят, вісімдесят, що називають відповідну кількість десятків, та слова п’ятсот, шістсот, сімсот, вісімсот, дев’ятсот, які означають кілька сотень.

Потрібно пам’ятати, що назви десятків змінюються лише в другій основі, наприклад: шістдесят – шістдесяти (шістдесятьох) – шістдесяти (шістдесятьом) – шістдесят (шістдесятьох) – шістдесятьма (шістдесятьома) – (на) шістдесяти (шістдесятьох). Числівники, які називають сотні, відмінюються в обох складових частинах: шістсот – шестисот – шестистам – шістсот – шістьмастами – (на) шестистах.

Попри те, що парадигму відмінювання складних числівників закріплено як літературно-мовну норму, яку відбивають усі граматики, підручники, довідники, цей стандарт повсякчас порушують мовці в різних сферах спілкування українською мовою. Однією з найпоширеніших помилок, яку допускають, зокрема, журналісти та інші комуніканти, є вживання неправильної граматичної форми родового відмінка числівників на зразок шестиста замість нормативної шестисот. Це можна пояснити тим, що простий числівник сто в сучасній українській мові має уніфіковану парадигму відмінювання й складається всього з двох омонімічних форм – сто та ста. Однак у структурі складних числівників він зберігає давню систему відмінювання.

Отже, вимовляймо й пишімо п’ятисот, шестисот, семисот, восьмисот, дев’ятисот!

Не раз кожному в житті доводилося писати листи, а хтось це робить нерідко й у кінці тексту здебільшого використовує конструкції на зразок З подякою ректорат Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара; Щиро Ваш Василь Корнійчук; Із вдячністю за підтримку оргкомітет конференції. Помилково в таких висловленнях після сполучень слів з подякою, з повагою ставити кому.

Ці усталені етикетні формули є неповними реченнями, у яких пропущене дієслово. Натомість повні речення мають таку форму: Із подякою до вас звертається ректорат Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара; Щирим Вашим прихильником є Василь Корнійчук; Вдячність за підтримку висловлює оргкомітет конференції. На місці пропуску слів у неповних реченнях ставлять здебільшого тире. Якщо словосполучення з повагою, з подякою вжиті безпосередньо перед прізвищем, назвою посади, установи, організації, то між ними ставлять тире. Якщо такі звороти розміщені в одному рядку на відстані від прізвища, назви посади, назви установи, організації або в другому рядку, нижче від них, то між ними не вживають розділових знаків.

Увічливого, дружнього тону вашому листу нададуть завершальні фрази на кшталт Щиро Ваш...; Із найкращими побажаннями...; Щиро відданий Вам...; а офіційного характеру – З повагою...; Із вдячністю й повагою...; З повагою та найкращими побажаннями...; Із щирою до Вас пошаною...; Бажаємо успіхів...

Завершальною фразою службових і приватних листів є етикетні формули ввічливості «З повагою…», «Зі щирою повагою», «З глибокою повагою…», «З найкращими побажаннями…», «З повагою і вдячністю…», «З надією на подальшу співпрацю…», Yours faithfully… (Ваш вірний…); Yours sincerely…(Щиро Ваш…); Cordially your…(Сердечно Ваш…), після яких адресант зазначає посаду, статус, інші регалії, ім’я, прізвище. Звернімо увагу, що після узвичаєного «З повагою» адресант ставить розділовий знак (кома), виправдати який не можна правилами пунктуаційних норм. Конструкція З повагою проректор із науково-педагогічної роботи є неповним реченням, у якому пропущено присудок або присудок із залежним словом: З повагою [ставиться до Вас] проректор із науково-педагогічної роботи. З глибокою повагою [звертається (пише)] ректор Університету. У таких реченнях замість пропущеного присудка необхідно ставити тире.

Якщо в одному рядку словоформа З повагою вжито перед прізвищем, назвою посади, назвою установи (організації), то між ними потрібно ставити тире. Наприклад:

З повагою – директор Центру історії та розвитку української мови Наталя Голікова
З глибокою повагою – редакція журналу «Дивослово»
З повагою – начальник відділу кадрів Тетяна Коновал
З повагою – Марія Вирвихвост

Якщо в першому рядку етикетної конструкції (ліворуч) написано З повагою, а в другому (ліворуч) зазначено назву посади з малої літери, праворуч – ініціали й прізвище, то потрібно теж ставити тире. Наприклад:

Не ставимо розділових знаків після етикетних формул З повагою або З глибокою повагою, якщо розміщені в одному рядку на віддалі від прізвища, назви посади, назви установ, організацій. Наприклад:

Ділове листування, у тому числі офіційне інтернет-спілкування, зобов’язує партнерів грамотно використовувати етикетні формули ввічливості, адже ними забезпечується коректність, тактовність, доброзичливість, зберігається необхідна тональність листа.